Власне, ніхто не зна, коли Він народився. Восени, влітку, взимку, навесні. Логічно було б передбачити: навесні. Виходячи з опосередкованих обставин Євангелії – блукання Марії з Йосипом попід зимним готелем – таки взимку. Але якщо ми не певні – і ніколи вже не будемо певні, хіба що віднайдемо якість безсумнівні і кількісні археологічні докази – навіть щодо року народження Ісуса Христа, годі говорити про конкретне число і годину народження Бога, довкола Якого єднана європейська цивілізація вже 1700 років.
Ми дихаємо, рухаємося, втілюємо власні ідеї 365 діб. І, дякуємо Богові Ісусові за це чи ні, завдяки Його милості, благодаті, Його причетності і Його участі в законодастві Трійці (Іуса ми лише віншуємо як тілесно народженого в січні, в Біблії ми Його зустрічаємо ще в першій главі книги Буття), усі ці наші 365-366 діб щорічного життя – Його робота.
Тому не буде помилкою святкувати Його земне Різдво двічі або більше.
Бо якщо Він справді Бог, людина не має знати дня Його народження. Якщо ж Він справді Всемогутній Бог – Бог, що впровадив і контролює закони моралі і фізики Всесвіту – ми таки повинні мати конкретну дату, аби шанувати Його народження.
Дякуючи Церкві і першим християнам, ми її маємо.
На перших порах єдиної дати святкування народження Христа не існувало. Оріген Олександрійський навіть висміював практику римлян відзначати дні народження, вказуючи на те, що Різдво Христове не може бути позначене простими святкуваннями. Климент Олександрійський (150—б. 215) писав не без іронії про тих, що покладають точну дату народження Христа на 20 травня (чи 20 квітня) 28 року Августового урядування, себто на третій рік нашого сучасного літочислення. Сам він указував на 17 листопада того ж року як на день народження Ісуса Христа, але, на жаль, не залишив жодних вказівок на те, чим він цю дату обґрунтовував. Пізніше день народження Христа пов'язували з початком весни, який за юліанським календарем припадав на 25 березня, бо на цей день, мовляв, припадало народження світу. Вперше "25 грудня" як дата народження Христа вказана Діонісієм Філокалом у Хронографі 354 року, який у свою чергу спирається на джерела 336 року, що написані за рік до смерті Констянтина Великого.
Для нас це – традиційно 6-7 січня (в давнину на сході Різдво довгий час святкувалося разом із святом Богоявлення 6 січня. Це свято поєднувало у собі і Христове Різдво, і Хрещення Ісуса в ріці Йордані). Але, дякуючи президентові України – це ще й -24-25 грудня. Тепер "католицьке" Різдво – наше Різдво. Власне "католицьке" – визначає всезагальне, для всіх. Це слово сьогодні і поєднує Схід і Захід в єдиному пориві християнства.
Звичайно, як учасники християнської держави, ми би хотіли бачити всі наші конфесії як щось навіть більш єдине, ніж Об`єднана християнська церква з власним томосом. Ми хотіли б насправді мати томос на всі види християнського служіння і молитви: православної, протестантської, католицької. Як сказав Петро Олексійович Порошенко, добре було б, ідучи вулицею в неділю, не замислюватися над тим, кому належить та чи інша церква, той чи інший храм. А просто йти до Бога.
Саме таким днем і є День Різдва. Попри наше комуністичне минуле, щось навіть генетично нас привчило – віримо ми чи ні – по-особливому сприймати дні Різдва. Пригадуєте: Святвечір на Іпрі, в грудні 1914-го, у розпал Першої світової, коли браталися, обмінювалися подарунками, грали у футбол солдати двох ворогуючих (на смерть, не на життя) армій. Це сталося на Різдво.
Другий рік поспіль фактично ми на католицьке Різдво не просто пригадуємо Сина Божого, Сина Людського, Який прийшов у світ, аби позбавити нас наших власних гріхів. Ми весь час ніби намагаємося остаточно примиритися з тією західною культурою, з якою у нас тертя практично з 1054 року. Тому що Україна (Русь), щойно прийнявши християнство, стала заручником усіх майбутніх міжконфесійних баталій між ортодоксією (правовірними Сходу) та католицьким престолом (Заходу).
На Заході це питання – вже побутово-культурно пройдений етап. Причому, багато в чому завдяки спільній Різдвяній даті. Це не означає, що 25 грудня краще за 7 січня тільки тому, що сьогодні святкує увесь світ, а в січні – лише невеличка географічно-релігійна решта. Не в цьому, а справа в тому, що Немовля Ісус РЕАЛЬНО єднає: Його руки простягнуті на цій планеті до кожного.
Таким чином Різдво – це не тільки свято культури чи культу. Різдво поза межами визначень. Дні, в які людина справді відпочиває. Спадає тяжкий вантаж і нелегка пелена попереднього, окреслюється майбутня надія. Вона породжує наступну віру (і довіру). До ближнього, до дального, до всякого. Уможливлює любов. А Любов і є одна з двох рушійних закономірностей Бога. "Ісус же промовив до нього: Сьогодні на дім цей спасіння прийшло, бо й він син Авраамів. Син бо Людський прийшов, щоб знайти та спасти, що загинуло!", – йдеться в 19 розділи Євангелії від Луки.
Нехай Немовля Ісус промовляє до всіх нас: від католицького Різдва до православного. Це добрі слова, добрі напуття, добрі надії. Як їх узгодити з потребами власного тіла, іміджу, своїх гордощів та запитів, нечужих пристрастей та прагнень, не знаю. Це питання індивідуальне. Але з Ісусом – "рішабильне". Україна – християнська держава. Християни – люди Божих, тобто моральних, справедливих, чесних законів, учинків. Нехай ми будемо хоч коли ці люди. Нехай розбудовуємо ці люди в самому собі. На Новий рік. Поза Новий рік. Під "ялинку". Заради всіх наступних "ялинок" усіх прийдешніх наших сучасників, дітей, онуків і правнуків поколінь!