"Диктатура цієї партії стає можливою лише в результаті війни. Ми зробимо свій вибір, і він зрозумілий. Ми повинні прийняти німецьку пропозицію й ввічливо відіслати назад англо-французьку місію".
З промови Й. Сталіна 19 серпня 1939 р. на засіданні Політбюро
"Вони в моїх руках! Я знову взяв гору! Я маю в кишені весь світ!"
Реакція А. Гітлера на телеграму з Москви 21 серпня 1939 р.
26 серпня 1939-го, на 4.30 ранку Адольф Гітлер запланував вторгнення в Польщу. Усі папери були підписані, плани узгоджені: залишилося лише дати футбольний свисток про початок матчу, Другої світової війни, яка забере з планети 73 мільйони людських життів, 49 мільйонів з яких склало цивільне населення. На 5 днів катастрофа була лише відтермінована: підписання 25 серпня о 17.35 договору про взаємодопомогу між Великою Британією та Польщею. Гітлер просто переправив дату у записничку: з 26.08 на 1.09 — а війна все одно струсонула човен цивілізація. Однак невідворотною вона, утім, або стала приблизно з тиждень тому, коли 19 серпня на таємному засіданні Політбюро, Йосип Сталін визначив долю людства. Або 21 серпня, коли під час переговорів із англо-французькою місією Клим Ворошилов отримав записку: "Климе! Коба велів згортати шарманку!".
23 серпня цього року Прибалтиці святкувалося по-справжньому особливе свято — 30 років Балтійського шляху. Для прибалтів — друга за значення після розстрілу і захоплення телевізійної вежі 13 січня 1990-го року. Балтійський шлях — день, коли на знак протесту супроти 50-річчя пакту Ріббентропа-Молотова балтійці взялися за руки від Естонії до Литви. В акції, яка передувала балтійській незалежності брали участь навіть мої литовські родичі. Балтійський шлях на роки визначив пріоритети ментального розвитку Балтики. Але сам Шлях став результатом злочинних дій, на яких нацисти та комуністи, крім офіційного пакту про ненапад, підписали також таємні протоколи, що не тільки визначили долю естонців, литовців, латвійців, західних українців та білорусів, а також молдован та буковинців. Ці домовленості практично переконали агресорів у необхідності та можливості найнегайнішого перерозподілу Європи.
І хоча нацистська Німеччина почала цей перерозподіл, практично, 1938-го, з Чехо-Словаччини, та 23 серпня породило нахабність 1 вересня 1939 року. У радянській історіографії існував міф про таку собі безпорадну буржуазну Польщу, яка впала від перших же ударів німецьких фашистів. Згідно з цим міфом "демократичний" СРСР, немов невинний кролик, лише мовчки спостерігав за тим, що відбувалося на його західних кордонах. А потім невинний кролик згадав про поневолені народи, на теренах куди вже напали фашисти, і вирішив ті народи звільнити, випередивши німецького фюрера.
Насправді для всіх українців-мешканців Західної України, а також тих українців, які служили в армії Другої Речі Посполитої, 1 вересня розпочався той самий кошмар, що для східняків 22 червня 1941 — Друга світова війна. Вермахт та люфтвафе тоді ще не набули статусу непереможних. І бліцкриг-загарбання Польщі впродовж вересня 1939-го року далося Третьому Райху зовсім не такою малою кровію: 54 тисячі вбити, зниклими безвісти та пораненими. І якби 17 вересня в тил Другій Речі Посполитій не вдарила Червона Армія-"визволителька", втрати якої склали 3000 осіб (795 — убитими), польська авантюра коштувала б Гітлеру ще більше людських життів.
Польська кампанія забрала життя понад мільйона польських громадян. Тільки в полон потрапило 872 тисячі 500 мешканців країни, що прийняла на себе перший удар Другої світової. Із них у районі Катині, Твері та Харкова НКВС навесні 1940 здійснило розстрільний вирок 41 тисячі 700 офіцерам. Поранено було в вересневій битві за Польщу 1939 року 153 тисячі 700 громадян, вбито — 69 800.
Сьогодні, коли ми пригадуємо 80-річний ювілей найбільшої на планеті Земля катастрофи, Другої світової війни, логічно згадати прізвища перших героїв-українців Другої світової у складі Польської армії. Орденом "Віртуті Мілітарі" відзначено капрала К. Касянчука (посмертно) та каноніра К.Бенюка з Другого дивізіону кінної артилерії Волинської кавбригади. У 7-му кінно-стрілецькому полку Хрестом Хоробрих нагороджено старшого стрільця В. Маланюка (поранений 19 вересня поблизу Варшави) та стрільця В. Мотлюка зі взводу протитанкових гармат (загинув 14 вересня в бою над річкою Бзура). "Віртуті Мілітарі" за успішну операцію прикриття відступу польських військ поблизу Замостя отримав щойно призначений замість тяжко пораненого командиром П. Шандрук. За оборону Варшави Хрестом Хоробрих нагороджений майор М. Пікульський із 8-го телеграфного батальйону. За бої у районі міста Кутно "Віртуті Мілітарі" отримав Я. Гальчевський, комбат 67-го піхотного полку та батальйону тероборони "Бродниця". У Бресті (де спільним парадом у вересні-1939 пройшли німці та радянці) заарештований та страчений старшина армії УНР, контрактний офіцер Війська Польського ротмістр М. Єфремів. У Катинському серед інших розстріляно головного православного капелана Війська-Польського підполковника С. Федоронька, греко-католицького капелана М. Ільківа, поручика М. Руденка, підпоручиків В. Власенка та Р. Максименка. У істориків немає абсолютно достовірних джерел про втрати українців у перші дні Другої світової. Припускається, що під час бойових дій було вбито приблизно 7800 осіб та вдвічі більше поранено. 80 тисяч солдатів-українців у вересні-1939 потрапили до полону: 60 000 — до німецького, 20 000 — до радянського. Не рахуючи того, що на довгі чотири десятиріччя комуністичного полону потрапило все цивільне населення, і польське, й українське.
На жаль, тільки на календарях війна починається 1 вересня, щоб символічно закінчитися вересня 2-го. В усіх інших випадках вона, та Друга світова, схоже досі триває в усіх цих 7,5 мільярдах землян. Певним відлунням, певним передчуттям вчорашнього, залізобетонними своїми стереотипами, незламними міфами, непорушними поствоєнними статус-кво в ставленні до окремих націй...