"Доброго ранку, люба(-ий), із Першим Днем Весни!" Так, здається, мають починатися всі привітання-здоровкання Першого березня: у блогах, на подушках постелей, подумки (якщо "любі" зараз далеко від тебе). Схоже, проте, як майже завжди у наш екстремально-бурлескно-експериментальний вік: сталося не так, як гадалося. Те, що очікує на нас за вікнами затишних (в таку погоду "затишне" будь-яке з них) помешкань навряд чи очікує благословенну пору, коли природа скида з себе вкривало і починає прокидатися з зимового сну.
Природа ні, не прокинулася: навесні 2018-го вона, мабуть, заснула. Чи то її графіки знову і вже традиційно зсунулися, чи справдилися нарікання тих, хто три місяці очікував на мороз та сніг. Так чи інакше, снігоочисні машини знадобилися не в січні, автовокзали міст зачиняють, скасовуючи рейси, уже не в лютому. Капризи людей вилилися в природні катаклізми, чи так має бути? В усякому разі, білизна за вікном чистіша за білизну постелі любої — і засипати (очищати, чистішати, але чи в душах?) продовжує.
Я завжди любив чимало снігу, морозу, лижні тощо. Але, як і ви, не в перший день весни. Пригадуються пейзажі майже з планети Місяць (мерзлі, але безсніжні вени ґрунтових українських доріг на Різдво, Новий рік, Водохрещу, Масляну і т.д.). Якими крокуючи (падаючи — бо весь час плутаєш гостре ребро замерзлого ґрунту з його літнім пляжним відповідником — летким пісочним наметом), хочеш повірити, що цьогоріч снігу ти вже не побачиш. І нарікання, нарікання, нарікання. Але сьогодні, коли заметено вікна, балкони і трамваї, раптом розумієш, з якою силою ти все-таки любиш класику.
Так, я люблю класику в шлюбі: щоб одностатеві. У музиці: щоб симфонічний оркестр, бо більше інструментів, ніж іделогічно колись правилдьгна балалайка чи ментально близька бандура. Я вважаю Льва Толстого набагато кращим для читання, логіки та здобуття майстерності, ніж листання книг постмодерністів. А міцну державу без революцій — ефективнішу за ту, в якій вибори кілька разів на рік. Іще: вчасний сніг та міцну кригу в лютому — тоді, коли мені хочеться, скорочуючи шлях, переходити нею взимку.
Це так — дуже загалом. Звичайно, як і вас, мене приваблює все нетипове та ориґінальне, подобаються тексти, речення і пророцтва, що пахнуть незрозумілим майбутнім, мені важко утриматися від участі в заколоті, революції чи просто мітингу. Але загалом, як то кажуть, людський організм радше прагне стабільності, аніж прокинутися посеред чергової зими тільки тому, що та, якій належить відбутися впродовж трьох попередніх місяців, так чомусь і не відбулася.
Учора сталася ще одна несподіванка: чи то якийсь ґлюк, чи хтось із друзів увімкнув пряму трансляцію одного з ключових єврейських визвольних свят — Пуриму. Так собі, нічого надто прикметного: Київ, чи то офіс, чи то кількакімнатна квартирка, на вулиці заметіль та мороз, а там – гурт у кількадесят людей із виразами радісних облич та бажано з синьо-білим елементом в одязі (для Києва зручно — Ізраїль та "Динамо" одним лотом), святкують Пурим. Віншують звільнення в V сторіччі до Р.Х. від чергової несправедливості від влади, Амана й зла, від стародавнього геноциду затишно, камерно, безпосередньо. Одні їдять за шведським столом, інші просто сидять із розумним виразом облич. Діти прикипіли до солодощів і музиканта, а власник камери та блоґу вряди-годи просить когось щось заспівати чи продекламувати на камеру. Для людини збоку спочатку це дійство нагадує чийсь день народження, в якому алкоголь чудесно перетворився на безалкогольне пиво (може, таке, яке приносило німецьким атлетам у Кореї їхні міфічні нагороди?). Однак що довше спостерігаєш, то дужче розумієш: не смерть і не народження — тут насправді відбувається щось дивовижне та ориґінальне. Переродження(перезавантаження) нації, спасіння, яке прийшло згори, однак порятунок, який вимагав хоча б кількох кроків людської сміливості. Естер мала в просто ганебний обхід законодавства тогочасної Перської імперії заговорити до царя Ахашвероша (тільки за це — вже смертна кара). Однак вона наважилася. Внаслідку жереб (пур) "проти" обернувся для народу на жереб "за".
Як цей сніг та ця замерзла весна. Подейкують синоптики, ледве не на тиждень. Та, можливо, в кінцевому рахунку — усім на благо. Хай ми її, яку вже провели, ще разок відчуємо зиму. Хай кинемо лопатою, розчищаючи міськради, проїзди або підступи до батьківських хат на селі (якщо, звичайно, доберемося: траспорт в ці дні так часто не ходить... ). Хай кинемо в деревину випадковою сніжкою. І нехай спробуємо проїхати з наметеної гори на санчатах.
Усе це, зрештою, ніяк не завадить нам взаємно привітати одне одних сьогодні з весною: доброго дня, любі!