/ Фото: Pixabay
Проект закону про обіг земель сільгосппризначення – перші враження
Покликання влади – захищати не тільки права та інтереси окремо взятої людини, але й громадський інтерес в цілому. Це аксіома. Але що ж робити, коли для вирішення певної проблеми слід обирати між захистом мільйонів людей, громадян власної держави та задоволенням інтересів декількох десятків тисяч інших людей?
Досвід 28 років незалежності України показує, що в таких випадках влада практично завжди намагалася задовольнити інтереси більш активної меншості. Хто швидше добіжить до потрібного кабінету, напише законопроект, пролобіює певне питання, хто буде більш активним та голосним в медіапросторі, того інтереси будуть на першому місці. Так було завжди. Погано це чи добре вирішувати кожному з нас. Але саме завдяки такій моделі взаємодії влади та суспільства ми отримали олігархічну економіку, монополізацію секторів економіки, цілий прошарок "тепличних" бізнесменів, які виросли в умовах тотальних державних преференцій та пільг, які як вогню бояться конкуренції, особливо з іноземним капіталом, оскільки вони прекрасно розуміють, що позитивне сальдо дохідності їхнього бізнесу утворено виключно за рахунок преференцій, а не конкурентних переваг.
На жаль, аграрний сектор не був виключенням. Пільгові ставки оподаткування, мізерна вартість оренди землі та найнижча заробітна плата. Це три кити, на яких виник та існує феномен українського агробізнесу. А запровадження ще у 2001 році заборони (мораторію) на продаж земель сільгосппризначення законсервував цей стан на довгі роки.
Чи стали за цей час заможнішими майже 7 мільйонів власників земельних ділянок (паїв)? Чи з’явилися перспективи у наших вимираючих та зникаючих сіл? Чи бачить молодь свої перспективи в селі?
20 вересня Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України опублікувало для публічного обговорення законопроект про обіг земель сільгосппризначення, який покликаний скасувати мораторій та все ж зрушити з місця питання надання 7 мільйонам українців-власників землі повноцінно розпоряджатися своєю землею.
Не думаю, що варто акцентувати увагу на тому, що одразу після публікації в медіапросторі почалася істерія осіб, яких цілком і повністю влаштовує та катастрофічна ситуація, яка наразі склалася в українській сільській місцевості. Це саме та активна і голосна меншість, про яку йшла мова вище. До неї завжди прислухалися та захищали, а зараз чомусь перестали, і звернули увагу на інтереси протилежної сторони – 7 мільйонів власників земельних ділянок (паїв).
Ми зі своєї сторони зупинимось на огляді основних засад законопроекту про обіг земель сільгосппризначення та відповімо на найбільш важливі та гострі питання, які зараз цікавлять аграрний сектор.
Хто може стати власником української с/г землі?
Найбільш дискусійним та обговорюваним стало питання – чи зможуть іноземні громадяни та іноземні юридичні особи відповідно до положень проекту закону купити земельні ділянки. Законопроект чітко визначає, що набувати право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть:
- громадяни України,
- юридичні особи України,
- територіальні громади та держава.
Як ми бачимо, ні іноземців, ні іноземних компаній в цьому переліку немає. Всі зазначені особи є суб’єктами українського правового поля.
Що це означає на практиці? Це означає, що на них повністю поширюється дія законодавства України, вони знаходяться під юрисдикцією українських судів, правоохоронних та контролюючих органів, сплачують податки в Україні. Тобто, Україна через свої державні органи вправі перевіряти та контролювати як використовується земля, що там росте, чи дотримуються екологічні та інші норми, а у випадку виявлення порушень – притягати до відповідальності.
Таким чином, Україна як держава залишає за собою функції контролю та впливу на власників земельних ділянок.
Чи може іноземець/іноземна компанія стати власником юридичної особи України, яка в свою чергу є власником землі в Україні?
Іноземець/іноземна компанія теоретично може стати власником юридичної особи України, яка в свою чергу є власником землі в Україні. Однак від цього іноземець не стає безпосереднім власником землі. Власником землі залишається українська компанія, яка сплачує податки в Україні, знаходиться під юрисдикцією та контролем українських державних органів.
Чи можуть 200 дочірніх компаній умовного "Сороса" скупити всю українську землю?
В законопроекті визначено ліміт на кількість с/г земель, які можуть належати одній українській фізичній або юридичній особі з урахуванням пов’язаних осіб. Для області це не більше 15%, для всієї країни це 0,5%. Це запобіжники, які покликані унеможливлювати надмірну концентрацію землі в одних руках.
Опоненти проекту закону про обіг закидають, що їх можна обійти при наявності значних ресурсів.
Давайте пофантазуємо і розглянемо фантастичні варіанти. 200 дочірніх компаній і приблизно 80 млрд. доларів буде достатньо для придбання української с/г землі. На перший погляд, все страшно і нічого не вдієш, оскільки це ж право власності, а воно недоторкане. Але давайте продовжимо фантазувати далі. Український парламент це законодавчий орган. Він вправі визначати та встановлювати податкову політику та ставки податків. І бачить наш парламент, що фінансисти Лондона, Нью-Йорка, Берліна або Дубаї не господарювати прийшли на нашу землю, а спекуляції спекулювати. І вирішує наш парламент встановити, наприклад, земельний податок в розмірі 1000 $ в рік за гектар землі. Чи 1 мільйон за гектар (розмір придумайте самі). Як думаєте, чи довго протримаються кляті спекулянти з такими податками? Переконаний, що ні.
Ви можете сказати, що то все фантазії і такого ніколи не може статися. Погоджуюсь з Вами. Але ж чому тоді ми так легко віримо в казки про "Сороса", спекулянтів з Нью-Йорка та про те, що всі тільки й мріють, щоб скупити всі наші землі разом з нами-кріпаками?