Якщо моральний стандарт, сприйнятий інтелектом, недосконалий, то рішення сумління, хоч воно і відносно справедливе, може бути цілком несправедливим.
Генрі Кларенс Тіссен
У дитинстві я не любив саме німецьких фашистів. Не румунських, не угорських, не хорватських чи іспанських, а саме – німецьких. Причин дві: 1)"ми" (моя родина в тому числі) з ними воювали та 2) про фашизм, а відтак нелюдськість німців у часи Другої світової свідчили абсолютно всі фільми і книжки.
Назагал в кінофільмах німців доби 1933-1945 можна в 99,9% випадків зустріти в будь-якому європейсько-американському світовому кіно переважно у трьох іпостасях: фашист-деспот, фріц-тупака, німчура-клоун. З якогось часу я почав розуміти, попри всю голокостну правдивість, карикатурність портрету німця-нациста 1940-х. Важко зрозуміти, як може тупака-німець у мундирі Гестапо, завоювати півсвіту.
Одного разу, ще до Революції Гідності, я дивився якийсь документальний фільм про злочини фашизму, і от раптом екс-гестапівець "переосмислив" причини гітлерівських злодіянь в Україні. Він сказав, що німці…були не готові до Голокосту і тероризування місцевого населення, на це вони, мовляв, пішли з подачі місцевих окупованих українців, які просто-таки вимагали крові чужинців. Виглядало навіть так переконливо, що якоїсь миті здалося: у Нюрнберзі судили не тих, кого треба – білі, пухнасті німецькі фашисти – янголи, яких штовхали на злочини проти людства місцеві населення.
Можна було б довго сміятися з цієї спроби переписати історію завдяки кіно чи просто трішки її підфарбувати, якби той випадок у документальному кіно виявився поодиноким. Минулоріч, доречно згадати це сьогодні, на роковини антиукраїнської акції "Вісла", на екрани вийшов фільм польський фільм "Волинь".
Досі на європейських кулуарах триває захоплення його мистецькістю. Хоча реакція часом подвійна:
"Бачив сьогодні "Волинь". Таке відчуття, що побачив два різні фільми. Один – чудова точність у намаганні відновити справжнє життя українсько-польського села середини двадцятого століття. З усіма подробицями, людськими типажами та їх витонченими відносинами. Інший фільм - немотивований ані режисерськи, ані драматургічно треш, в якому про український народ сказано все, що тільки можна сказати поганого про людину взагалі. Намагаюся уявити собі пересічного польського глядача на виході з залу після перегляду фільму... Важко уявити їхні почуття – за винятком жаху, ненависті та бажання помсти. Отож, фільм, власне, про самого режисера, точніше про його гуманістичну відповідність як художника перед сьогочассям. Пожертвувати теперішніми поколіннями заради історичної справедливості – гадаю, не найкращий, вибір...", – пише у Фейсбук Алексас Матвеєєвас, литовський режисер українського походження.
Деякі діячі української культури вже висловилися про "Волинь" набагато жорсткіше. Андрій Любка відзначив, що "польсько-українські відносини відкотяться на 10 років назад". Дехто примудрився не помітити потенційних загроз для України – історик Андрій Портнов зазначив, "є великим спрощенням спроба представити фільм Смажовського як фільм антиукраїнський — це не є фільм антиукраїнський, водночас це фільм, який має значні проблеми з відображенням певних історичних контекстів і подій". Позитивно на появу фільму відреагувала Надія Савченко.
У Польщі вже пішла хвиля вандалізму щодо всього українського. І зрозуміти її можна. Як інакше можна прореагувати на фактично телетрасляцію під документалізм лісів, устелених тілами забитих польських селян, на зойки підпалених поляків, що бігають у темряві хвилини, а не секунди, на тельбухи вагітної польки, зображені з усім натуралізмом завдяки можливостям комп’ютерної графіки. Рубання голів у "прямому ефірі", братовбивство (у когось дружина – полька), розривання під гасло "Свобода Україні!" посла Польщі, що прибув у ліси на перемовини до українців з Великої Британії від польського уряду в екзилі, тост на польсько-українському весіллі "За Адольфа Гітлера", який проголошують у 1939 році гості зі Львова. І це ще не все. Є ще поховання і православне запечатування герба та прапора Польської Республіки, сектантське наспівування "Ще не вмерла Україна" – у лісі, вночі, під червоно-чорними та жовто-блакитними прапорами, з серпами й вилами, неодноразово за картину. А ще – конкретні молитви, в яких українські священики закликають "убивати ляхів". Навіть позитивно налаштований щодо українців поляк мав би після подібних сцен зазнати необоротних ментальних змін.
Навіть більшовики-кадебісти в картині "Волинь" подібні до янголів: вони – просто алкогольно залежні люди, які блукають Польщею в пошуках випивки. Іноді здається, що фільм Войцеха Смажовського (в якому, до речі,залюбки через українське безгрошів’я знялися й наші актори) – данина бабусиним міфам, частина з яких хоч і схожа на правду, навряд чи потребувала саме такого натуралізму в дусі добротного німецького порно – воно також правда, але навіщо нам така правда?
Місцями, навпаки, кидається в око неповноцінність режисера як історика. Позакадровий голос, зокрема, оголошує, що в розпал зображуваних подій німецькі війська взагалі побоювалися заходити в ліси та села Волині. Людина, обізнана з історією хоча б на рівні початкової школи, розуміє, чим саме після Сталінградської битви опікувався Вермахт – війною зі сталінською армією, і, звісно, окупантам було не до польсько-українських чвар.
Подібний "Волині" фільм провокує український кінематограф на настільки ж художній та натуралістичний аж до садо-мазо-гедонізму серіал "Вісла": нам є що розповісти про дії СРСР, Польщі та Чехословаччини в 1947-1948, під час насильницького виселення українців із їхніх корінних земель. Невже ми, українці, мали б відповісти 100-серійною екранізацією "Вісли"?
Але на думку спадає інше художнє полотно – фільм Файта Харлана "Єврей Зюсс" 1940 року. Картина розповідає про цілком ймовірні, як і ті що у "Волині", події 1730-х років. У Рейху "Зюсса" переглянули 20 мільйонів глядачів. Як ви гадаєте, як поставилися на виході з кінотеатру до євреїв досі нейтральні німці?