Я – патріот. Не тому що пишу українською чи повісила прапор вдома на стіні. Натомість я даю державі гроші. Якщо я проходжу співбесіду на роботу, завжди питаю: у вас в компанії повністю офіційна зарплата? Для мене це важливо. Інакше я не хочу.
Почалося це з досвіду. Вічність назад один працедавець із чорною зарплатою мене кинув. Платня була хороша, але затримували, не заплатили, викинули на вулицю, бо змінили "бізнес-плани". Другий – та ж історія. А третій – ні. Бо я зробила висновки: вдовгу домовленності "на словах" все ж не працюють.
Останні 10 років з кожної копійки мого окладу платять усі можливі податки та відрахування, бо сама свідомо обираю таких працедавців. Зараз я в банку ПУМБ, і ця прозорість – одна з причин, за які я обрала свою роботу.
Бізнесмени роблять бізнес для того, щоб заробляти гроші. Але компанія, яка працює за спільним правилом сплачувати податки, ще й зміцнює суспільство, тобто нас усіх. Це її офіційний обов`язок, і вона його виконує. Працювати на таку компанію простіше. У мене нема вагань – чи треба, чи ні дати гроші терапевту за виклик чи прийом, "бо ж у лікарів зарплати маленькі і так прийнято" . Держава отримує всі податки від мого працедавця, від зарплат, з діяльності – тому моя совість чиста очікувати усі ті послуги, які держава гарантує нам як безкоштовні.
Чи можуть бути ідеальними ці спільні норми? Можливо. Чи ні. Але якщо всі будуть приймати хоча б цей гігієнічний мінімум спільних незмінних правил – а не лише їх обговорювати "до досконалості"– розвиток точно буде стрімкішим. І завдяки мені також.