Сьогодні активно ведуться дискусії: хто і як має розпоряджатися землею сільськогосподарського призначення в Україні? Вітаючи прийняте Верховною Радою України 6 жовтня рішення про продовження мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення до 1 січня 2018 року, варто звернути увагу, що відкриття ринку землі в умовах спаду економіки призвело б до її монополізації в кількох руках. Як наслідок: банкрутство малих та середніх сільгоспвиробників з усіма економічними та соціальними потрясіннями, які з цього випливають. Зазнає збитків і та незначна частина власників, яка сподівається вигідно продати власні земельні паї. Адже закономірно, що при нинішній кон’юктурі ринку ціна за гектар буде заниженою в кілька раз.
Продовження мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення ще на рік – це наймудріше рішення на сьогоднішній день, але й відкладати земельну реформу у довгий ящик не слід. Щоб земля давала прибуток, на ній повинен працювати ефективний господар. Із 41,6 млн га сільгоспугідь України 30,8 млн га знаходяться в приватній власності, а 10,5 млн га у державній. На даний час державною землею розпоряджаються органи виконавчої влади, до яких і виникає найбільше запитань з приводу ефективного управління земельними ресурсами. Відтак на порядку денному стоїть питання передачі державних земель в розпорядження місцевим громадам, які в перспективі і стануть ефективним господарем.
Те, що сьогодні лише біля 5% земель у розпорядженні органів місцевого самоврядування, суттєво уповільнює розвиток населених пунктів. Для більшості наших міст і навіть сіл характерною є ситуація, коли вони не мають вільної території для розміщення об’єктів соціальної інфраструктури і виробничих потужностей. В той же час навколо населених пунктів багато землі, яка перебуває у державній власності.
Спроможні територіальні громади
Обмеження "земельної" юрисдикції органів місцевого самоврядування лише межами населених пунктів невиправдано ускладнює розвиток громад, зменшує матеріальну основу місцевого самоврядування. Якщо ми розглядаємо критерії ефективності реформи місцевого самоврядування, то маємо на увазі передусім відповідальність громад за стан справ у власних населених пунктах, а відповідальність, як відомо, передбачає спроможність. Зараз, приміром, громади не можуть знайти інвестора, тому, що їм йому нічого запропонувати. Коли місцеві громади отримають в розпорядження землю із правом зміни її цільового призначення автоматично підвищиться привабливість їх території для інвестицій. Адже інвесторам буде зрозуміліше і прозоріше мати прямі відносини з громадами на локальному рівні, а не вищестоящими органами виконавчої влади.
При прийнятті рішення щодо розпорядника державним земельним фондом необхідно виходити з міркувань, що не чиновник з Києва чи обласного центру, а саме місцеві громади як найбільш зацікавлена сторона сприятимуть активізації економічної діяльності. Що це означає? На місцевому рівні змінюватиметься якість місцевої влади, яка "не в штики", а з радістю прийматиме інвестора, допомагатиме йому розвивати бізнес, щоб він знайшов відповідні можливості для роботи і для реалізації своїх завдань, щоб міг заробляти гроші, бо разом з ним багатітиме і громада.
Передання земель сільськогосподарського призначення із державної власності у користування місцевим громадам необхідно розглядати як пілотний проект із відкриття повноцінного ринку землі. Більше того, передання землі від єдиного розпорядника держави багатьом об’єднаним територіальним громадам суттєво зменшує ризики монополізації землі в кількох руках.
Земельні "пряники"
Скептики зауважують, що створення об’єднаних територіальних громад відбувається надто повільно, і сьогодні ще нема достатньої кількості спроможних суб’єктів місцевого самоврядування, яким можна було б передати управління землею за межами населених пунктів. Станом на початок жовтня створено тільки 225 об’єднаних територіальних громад із більш як 1700 запланованих. Як відомо, людьми рухають інтереси. Якщо проаналізувати процес формування об’єднаних громад, то вони створені там, де органи місцевого самоврядування побачили в цьому вигоду.
А ось тут – найцікавіший стимул і, власне, сіль реформи. Аби стимулювати громади до об’єднання (а цей процес усе ж відбудеться), необхідно закріпити право розпоряджатися землею за межами населених пунктів. Ефект від зміни повноважень стане помітним вже за кілька місяців. Втім, для введення цих змін необхідно внести поправки до законодавства.
У Верховній Раді ще від 19 квітня цього року на друге читання чекає проект Закону України № 4355 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення повноважень органів місцевого самоврядування з управління земельними ресурсами та посилення державного контролю за використанням і охороною земель". Проектом Закону пропонується передати землі державної власності за межами населених пунктів у власність територіальних громад, які об’єднались відповідно до закону. При цьому для уникнення зловживань в законі передбачений нагляд з боку держави у визначених законом рамках. Таким чином, мета законопроекту – передусім забезпечити спроможність громади за рахунок розпорядження землею розвивати власні території.
І насамкінець зазначимо, що надання громадам права розпоряджатися землею за межами населених пунктів не є самоціллю, а має значно важливішу суспільну мету — запобігти подальшому занепаду українського села і започаткувати відновлювальні процеси. Зараз як і на початку минулого століття земельне питання є визначальним у виборі шляхів розвитку України на десятиліття вперед. Отож не повторімо помилок минулого. Питання повсюдності здійснення місцевого самоврядування з точки зору земельних ресурсів слід вирішувати вже сьогодні, коли в суспільстві є запит на реформи, бо завтра може бути пізно.