З 1 січня 2018 року Україна мала відмовитись від молока другого сорту до якого відноситься близько 75% усього виробленого в країні молока. Мова про це ведеться вже кілька років в рамках підписаного Договору про Асоціацію з ЄС. У документі є положення про санітарно-гігієнічні норми, які стосуються молочної сировини. Відповідні вимоги враховано в ДСТУ 3662:2015 "Молоко-сировина коров’яче. Технічні умови", який було прийнято 22 червня 2015 року, а набуття чинності відтерміновано до 1 січня 2018 року.
Оператори ринку побоюються, що реалізація даного стандарту може привести до непередбачуваних наслідків, як для молочної галузі в цілому, так і для населення в селах. Причина зрозуміла, тому що молоко другого сорту, яке надходить на переробку приймається від населення. Заборонити мешканцям сіл торгувати власною молочною продукцією без будь-якої альтернативи – значить поставити українське село у ще складніші умови. Адже для багатьох сільських мешканців доходи від молока є єдиним засобом для виживання. Здається розуміють це і в уряді. Тому зважаючи на соціальну значущість цього питання, згідно з пропозицією Мінагрополітики, запровадження в дію даного ДСТУ було перенесено на 1 липня 2018 року. Однак таке рішення тільки відтермінує неминуче і ніяк не вирішує проблеми сільських мешканців.
Чому Україна відмовляється від молока другого сорту? Згідно діючого сьогодні стандарту в Україні розрізняють 4 сорти молока. Основна відмінність між сортами полягає у показнику загальної бактеріальної забрудненості, кількості соматичних клітин та кислотності молока. Відтак, екстра сорт має мати загальну бактеріальну забрудненість до 100 тис./см3 , вищий сорт – до 300 тис./см3, перший сорт – до 500 тис./см3, другий сорт – до 3000 тис./см3. Кількість соматичних клітин молока екстра та вищого сорту – ≤ 400 тис./см3, першого сорту – ≤ 600 тис./см3, другого сорту – ≤ 800 тис./см3. Кислотність молока екстра і вищого сорту – 16-17ºТ, першого сорту – 19ºТ, другого сорту – 20ºТ. Вміст жиру для всіх сортів молока в діапазоні від 3 до 3,4 %. В ЄС приміром згідно спеціальних гігієнічних правил норма жирність молока екстра сорту на кілька пунктів вища і становить 3,8-4 %.
Молоко другого сорту заборонено в ЄС. Його довго не хотіли забороняти в Україні, але ми повинні розуміти, що українські молочні продукти будуть не дуже хорошої якості і тоді на світових ринках нас не чекатимуть. Згідно із пропонованими змінами в Україні повинні залишитися три сорти: екстра, вищий і перший.
Висока якість молока досягається при його отриманні безконтактним способом з моментальним охолодженням. Чим більше сировина контактує із зовнішнім середовищем, тим воно нижчої якості. За цими критеріями майже все молоко, яке виробляється в одноосібних селянських господарствах та дрібних фермерських господарствах відноситься до другого сорту. Тому вони найбільше і постраждають від цього рішення.
Перехід на вищі стандарти не вирішує проблему зі збільшенням обсягів виробництва молока та підвищенням його якості. Тому після вступу в дію нового ДСТУ для повної відмови від молока другого сорту передбачено 5-літній перехідний період. Протягом цього часу молоко другого сорту використовуватимуть при виробництві таких продуктів як масло, сир кисломолочний, сухе молоко, згущені консерви, що допускається чинними стандартами на ці види продукції. Однак маємо розуміти, що переробні підприємства, які активно освоюють нові ринки зацікавлені у підвищенні безпечності власної продукції, і самі будуть зменшувати обсяг прийому молока другого сорту від населення.
Для підвищення якості молока від населення приватним домогосподарствам потрібно забезпечити необхідну інфраструктуру його отримання, яка б включала в себе спеціальні доїльні пункти, холодильну і фільтраційну техніку. Адже для отримання молока вищої якості необхідно, щоб молоко протягом короткого часу охолоджувалося до температури близько 4-6 ° С. При цьому строк прийому молока з моменту доїння з урахуванням часу на транспортування за температури не вище ніж 4°С має становити 24 години, не вище ніж 6 °С має становити не більше 18 годин".
Завдання держави сьогодні створити належні умови, а не просто викреслити з української економіки та аграрної сфери особисті селянські господарства. При цьому індивідуальним домогосподарствам і невеликим фермерам слід об’єднуватися в кооперативи і вирішувати проблеми самостійно. Зокрема, організовувати самим весь ланцюжок від виробництва і до збуту на ринки або в роздрібні мережі. Об’єднавшись в кооперативи індивідуальні домогосподарства отримують доступ для участі в програмах фінансування від іноземних фондів та участі в бюджетних програмах. До слова, кооперативний рух поширений в Європі і дає дрібним фермерам можливість загального користування технікою, обладнанням, налагодженою системою збуту, більш вигідними умовами кредитування.