Багато хто забув блаженної пам'яті 1990-ті. Саме з цим періодом пов’язане виникнення золотого для виживання народу слова "кравчучка", коли в намаганні вижити в кризу безгрошів’я та віртуально-паперових грошей, здавалося, вся країна попливла в трьох напрямках: по західному, північному та східному трудових трафіках. В ті часи найшвидше на ноги стали західноукраїнці. Пам'ятаю розмову у, здається, десь так на добру третину спорожнілому Львові 1996 року: галичани щиро дивувалися, як це так можна сидіти там, на Великій Україні, безперервно теревенячи, хто кращий у політикумі, коли "треба їздити за кордон і спокійно заробляти гроші". За кордон, не в такій великій кількості, як на заході, їздила вся країна. Незабутньо в спогадах відлунює північний трафік, напряму пов'язаний з поїздом "Сімферополь-Мінськ" (колишній ризький), у напівспорожнілі вагони якого по зав’язку в Чернігові набивалися перекупки зі своїми незмінними віниками по п’ять гривень. Як живий пам’ятник цьому прибалтійському трафіку до 2010-х дійшов до нас перон у самому серці країни, на станції П'ятихатки-сортувальна, весь перетворений на зоопарк дитячих іграшок – у добу 1990-х всі вони були білоруського виробництва, потім вироби для дітей навчилися шити місцеві підприємці. Харківсько-лугансько-донецький напрямок символізував торгівлю робочою силою та обмін крамом уже із російським сходом, а ще в січні 2014 у районі Краснодону та інших ближніх пропускних пунктів із РФ наші водії переїздили "на той бік": заправлятися якісним бензином. Внаслідку користування цими трьома трафіками нація не тільки вижила, але, п'ятдесятидвохмільйонна, скоротилася за 20 років до 47 мільйонів – решта, так чи інакше, стали еміґрантами.
У 1990-ті комп'ютерізація не зайшла так далеко, зате часто сама робота бувала віртуальною: деякі вчені місяцями ходили задарма в науково-дослідні інститути, вірячи, що трудяться на велике майбутнє великої країни. Шахтарі працювали на шахтах по три роки поспіль за 30% від зарплати, яка і видавалася невчасно, і була повернута зрештою не повністю. Інші, більш підприємливі, "викручували" різний бізнес: і на чомусь, і на нічому. Одних із них відстрілювали рекетири, а їх самих наприкінці 1990-х на українських дорогах міліціонери-спецпризначенці генерала Юрія Кравченка. Інші не тільки змогли "сколотити" капітал, а за яких-небудь двадцять років фінансово переплюнули цілі багатосотрічні ґенеалогії західних капіталістів, і на початку двотисячних почали скуповувати вілли по всьому Середземноморському і не тільки узбережжю. Однак всіх їх, вихідців із 1990-х, об'єднувала – бандитська, пострадянська та просто мрійливо-українська романтика. І саме ця риса достатньо літературного підходу до дуже багатьох подій, які трапляються з тобою у безгрошівній реальності, мабуть, і дала змогу поколінню 1990-х вижити.
Як символ 1990-х, пригадується зустріч нового, 1995 року. Напередодні я отримав 20 доларів – гонорар за вірші, і поселився в однієї інґелігентної жіночки в Ірпені. Однак буквально на другий день вона запідозрила в мені бандита і виселила. І я перебрався до друга художника Тараса. Криза була не тільки національною, а й персональною: під новий рік удома у нас не залишилося ані копійки. Нічого, навіть хліба. Лише з півкіла гороху. До того ж, обидва захворіли на грип і мали температуру під 40. Слабкість була абсолютна: поїхати до Києва зустрічати новий рік ми не могли, не було сил і коштів, а новорічний горох ми варили на повільному вогні весь день 31 грудня.
Але давайте подивимося в Сьогодні, таке саме кризове. Нині ментально ми сильно змінилися: романтика як національна риса "вимерла", на її місце прийшла ментальна праґматика. Якщо у 1990-ті, на загал позбавлені релігійної духовності, ми більше вміли жити вірою, то зараз, навіть ментально упосліджені, передовсім надаємо перевагу хлібу насущному. А оскільки його нерідко на столі нема, передбачу, вижити буде дещо складніше.
Адже у 1990-ті щоб вижити було чимало способів, багато з яких – емпіричні. Патентоманія, приміром, коли патентуючи нові винаходи і відкриваючи все нові і нові бізнеси, ми наївно вірили, що ці посіви зійдуть негайно, в сезон, і всі одразу і назавжди станемо капіталістами.
У наш час кількість способів перемогти зубожіння порівняно неймовірно скоротилася. Фактично щез один із найефективніших у 1990-ті – розкрадання об'єктів державної власності та крадіжки на залізничних полотнах. Тоді, домовившись із міліцією, з платформ перли все – і таким чином в кризу насправді вижило чимало сімей. Зараз більшість "непотрібних" пострадянських об'єктів або розкрадені ще в 1990-ті, або, як залізниця, надійно охороняються – усе це уже комусь належить. Усе ж, що належало "ворогам народу" доби Революції Гідності, або з'їдено в революцію самообороною, або передано народу та новим його слугам, і також непогано охороняється від народу. Тому способів вижити дуже мало. Але вони є.
Спосіб № 1. Держслужба, вибори, участь у місцевій та державній політиці. Це – найнадійніший спосіб, який був абсолютно ненадійним у купонні 1990-ті. Тепер, якщо ти в команді політиків місцевого чи всеукраїнського розливу, твоя родина точно не помре з голоду. Спосіб доступний не всім, але багатьом. У крайньому випадку, "затягнувши паски", кожен громадянин може брати участь у волонтерському русі та життєдіяльності громадських організацій. Це – мрія, але красива і здійсненна: у майбутньому вона дозволить окремим волонтерам та громадським організаціям узяти участь у виборах на правильному боці, а по них потрапити в пул перерозподілу зон впливу – і це також гарантуватиме виживання. Плюс, поки що пригальмовані, але можливі в майбутньому ґранти.
Спосіб №2. Робота на підприємствах та в компаніях, які уціліли під час Революції чи розвинулися по ній. Тут також роботодавці радять "дякувати Богові", "затягнути паски" і працювати за майже ту саму суму, або ту, що й до стрибка пана Долара. Але – це також шлях порятунку, і від нього зазвичай не відмовляються. Пояснюючи це тим, щоб в 1990-ті не кожен мав подібний шанс: з затягнутим паском, але затягнутим – стабільно.
Спосіб №3. Еміґрація. Один із найнадійніших з огляду на перспективи принципово змінити життя, але водночас і дещо ризикований спосіб. Для загалу малоймущих – це безумовні проблеми з асиміляцією і тяготи негайного переселення як такі. Для переселенців із Півдня та Сходу до Росії – фактична втрата батьківщини та життя в помітно гірших умовах, ніж за української кризи, але з перспективами покращання в наступних поколіннях. Для багатоймущих, за винятком підсудних політиків і олігархів – часто також не вихід, адже не означає розвитку бізнесу, а тільки розтрату накопиченого на всіх попередніх українських кризах.
Спосіб №4. Війна. Звучить цинічно і незручно, але кампанія супроти сепаратизму на Сході для чималої частини де-факто безробітного населення дійсно стала рятівною паличкою-виручалочкою у плані сімейного бюджету. Як не крути, це все-таки не Друга світова війна, передовсім артилерійська, і попри обстріли та котли, ризик бути вбитим не такий уже і значний, як, приміром, під час світових зіткнень. Нагода для поліпшення сімейного бюджету, часто взагалі порожнього – очевидна. Минулого року мій друг Олег із Кіровограда одразу по одруженні вирушив в АТО зі словами: "Слава Богу, встиг одружитися, і моя половинка отримає компенсацію, в разі чого". Інший знайомий з Кривого Рогу просто в захваті від служби: він водій, і одного разу снаряд влучив у вантажівку під час перекуру. І все людина радіє: доти три роки він був безробітним. Найориґінальніший, найцинічніший, щонайнегуманніший спосіб – але спосіб. Є приводом для організації нових підприємств оборонного характеру тощо.
Спосіб №5. Українські городи, пенсії бабці, біржа праці. Цей спосіб – найвірніший засіб вижити решті українців, які не є олігархами, наймитами фірм, не пішли в армію чи добровольцями і ще не подалися на еміґрацію. Наша супер-родюча земля ґарантувала виживання у 1990-ті, забезпечить вона його і зараз. Навіть лінтюх, який кидає картоплину у нашу землю, отримує стовідсоткову ґарантію зібрати восени багатий урожай. А поки що існує лобода, зійшов по зимі хрін та підводиться шавлія – невдовзі в супи і борщі можна буде додавати майже будь-яку рослинність. Біля річок, у степах та лісах живуть птахи курячого походження типу "фазан" тощо. Через занепад наших природоохоронницьких служб вони дуже розмножилися. Це літо має бути достатньо дощове – отож виростуть гриби, які також є їстівним продуктом. Люди стали за рахунок Революції Гідності людянішими: вони поділяться з сусідами одягом, з якого повиростали діти, голільним лезом та губною помадою.
Таким чином, переважно у перший та п'ятий спосіб, якось виживемо. Перемогли скруту 1990-х, викрутимося і в 2010-ті. Не біда. Аби була погода (якщо дощ не піде, багатьом каюк через неврожай), здоров'я (в епоху криз та й взагалі починаючи з 1990-х – краще не хворіти) і здоровий ґлузд. У голові. Треба розуміти, що в кризу потрапили всі, а не частина. Бути акуратним у поводженні з ближнім (зброї на руках чимало, він може і вистрілити, якщо ти випадково спробуєш подоїти його корову). І все буде нормально. Все буде в Україні All Right.