/ Фото: AFP
Нещодавно впала в очі інформація – з бюджету виділено 1,5 млрд. грн на підтримку державних вугледобувних підприємств та 0,5 млрд. грн на зарплату шахтарям. Подиву це не викликало, подібне відбувається із кварталу в квартал, рік від року. Наприклад, у 2013-2016 роках держшахти отримали 11,6 млрд. грн державної підтримки, проте збитки від виробництва готової продукції за цей період склали 17,6 млрд. грн.
Зараз в України 102 державні шахти. Переважна більшість з них розташовані на окупованій частині Донбасу. Наразі Україна контролює 33 держшахти. Лише чотири з них працюють з прибутком. Обсяги видобутку вугілля державними шахтами рік от року скорочуються.
Всім зрозуміло – потрібні кардинальні кроки для вирішення проблем галузі. Але на практиці продовжується консервація проблем державних шахт, й бюджетні дотації – елемент цього.
Є два джерела фінансування державних шахт — дотації з бюджету та дохід від продажу вугілля. З першим джерелом все зрозуміло. Державні дотації не стимулюють до ефективної діяльності (проте дають змогу "дерибану" держкоштів). Та й бюджет не гумовий, є багато галузей, які потребують коштів, при тому, що на відміну від вуглевидобувників, не можуть самі заробляти — військові, вчителя, лікарі.
Для того, щоб вітчизняна вугільна промисловість могла робити серйозний внесок в енергетичну безпеку України, державна політика має бути спрямована на вирішення двох ключових питань — реформування галузі у відповідності до ринкових умов господарювання та техніко-технологічна модернізація підприємств галузі. Проблеми ці взаємообумовлені: не встановлять ринкових цін на вугілля, не матимуть шахти джерела фінансування модернізації.
Де знайти кошти на модернізацію державних вугледобувних підприємств? Треба дати можливість заробляти самим, а не очікувати милостині від держави. Тому головною ідеєю реформування галузі має бути створення конкурентного середовища. Нинішній фінансово-економічний механізм функціювання держсектору української вугільної промисловості за своєю природою є хибним. Досягнення рентабельності вуглевидобутку можливо тільки за використання ринкових цін на вугілля.
Проблема тим більш важлива, що 100% вугілля, яке видобувається на державних шахтах, споживається в Україні. Переважна більшість – це енергетичне вугілля. Тобто основні споживачі – енергетичні компанії. Тому збільшення власного видобутку вугілля є прямим шляхом до забезпечення енергетичної незалежності України. Хтось сумнівається? Наведу цифри. Минулого року з Росії, яка веде проти нас війну, ми були вимушені імпортувати 4,9 млн. тон вугілля (87% від загального імпорту). Згідно прогнозів Міненерговугілля, у цьому році з РФ планується завезти 3,8 млн. тон (72% від запланованого на рік обсягу імпорту). Лише збільшення внутрішнього видобутку вугілля дасть можливість позбутися залежності від Росії.
З 2016 року в економіці спостерігається стабільне зростання виробництва (хоч і не такими темпами, як хотілося). Є сенс очікувати зростання ВВП й у 2019 році. Тобто, слід очікувати підвищення попиту на енергоресурси.
Значна частина електроенергії в Україні виробляється на вугільних ТЕС, відповідно, є нагальна потреба в нарощуванні видобутку вугілля. Немає сенсу імпортувати сировину, яку можна добути у себе, залишивши в бюджеті податки і не обтяжуючи імпортом торговий баланс (який у нашої країни хронічно негативний протягом багатьох років – наприклад, в 2018 році дефіцит склав 4,7 млрд. дол).