Коли відбувається урочиста церемонія реєстрації шлюбу, то, звичайно, важко повірити, що молодята можуть у майбутньому ділити майно. Ще важче уявити собі, що вони будуть ділити не тільки такі глобальні речі, як квартира або машина, але і цілком приземлені — наприклад, ложки та виделки. І обов'язково порівну, "як книжка пише". Але судова практика бачила багато і цілком позбавлена ілюзій.
Розділ майна є однією з найбільш проблем, що виникають при розірванні шлюбу. Проблеми поділу майна можна уникнути, якщо вчасно укласти шлюбний договір або ж мирно домовитись між собою. В такому разі, розділ майна буде проведений добровільно на підставі в шлюбного договору (контракту) або мирової угоди.
На жаль, в Україні укладання шлюбних договорів – велика рідкість, а спори щодо розподілу майна між колишнім подружжям зустрічається повсякденно.
Розділити порівну спільне майно подружжя, коли воно набуто дружиною та чоловіком за спільні кошти, зазвичай, є простою задачею. Більше складнощів виникає саме під час розділу так званого спірного майна. Адже, на ділі буває дуже тяжко визначити чи підпадає конкретне майно під "спільне майно", чи, все ж таки, це майно буде вважатися особистою власністю.
У законодавстві України визначено, що особистою власністю дружини чи чоловіка є майно, набуте одним з них до шлюбу або за час шлюбу – коли воно подароване або успадковане. Також до особистого відноситься майно, набуте одним з подружжя за час шлюбу, але за особисті кошти.
За загальним правилом, усе майно, яке набуте подружжям за час перебування у шлюбі є спільною сумісною власністю подружжя. При цьому не має значення, хто саме купував ту чи іншу річ, на чиє ім’я (чоловіка чи дружини) вона оформлена, та хто із подружжя заробляв кошти для придбання цього майна.
До спільної сумісної власності подружжя відносяться також і будь-які доходи, отримані чоловіком чи дружиною за час шлюбу. Це стосується зарплати, пенсії, стипендії та інших доходів.
Начебто все зрозуміло, проте на особисте майно подружжя режим спільної власності не поширюється. Це майно належить дружині чи чоловіку індивідуально, тільки його власник може ним розпоряджатися. Поділити таке майно можливо лише у тому разі, якщо суд визнає його спільною власністю подружжя. А так може статися, якщо у період шлюбу особисте майно піддавалось серйозному поліпшенню або таке майно істотно збільшило свою вартість за рахунок спільних коштів подружжя.
Крім того, особистим можна визнати майно, яке чоловік чи дружина придбали хоч і під час шлюбу, але вже на момент коли останні фактично припинили шлюбні відносини.
Наприклад, заміський будинок, який був придбаний під час шлюбу підлягає поділу по 1/2 частині між подружжям, так-як є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Але при з’ясуванні обставин в суді буде встановлено, що будинок був придбаний вже після припинення шлюбних відносин. Тому квартира буде особистою власністю дружини.
Встановити факт припинення шлюбно-сімейних відносин у більшості випадків можливо за рішенням суду у справі про розлучення. Суд, при розгляді справи про розірвання шлюбу обов’язково встановлює момент припинення шлюбно-сімейних відносин. І у своєму рішенні зазначає дату, з якої подружжя фактично припинило сімейні відносини.
Якщо ж самостійно не звернутись до суду та не визнати набуте в період шлюбу майно особистою власністю, то все майно, придбане за час шлюбу визнаватиметься спільною власністю подружжя.
Отже, підсумовуючи усе зазначене, можна порадити не боятися брати приклад з розвинутих країн і заздалегідь укладати шлюбні контракти, щоб уникнути будь-яких складнощів під час процесу розлучення та поділу будь то спільної власності чи особистої.