Не потрібно бути ані пророком, ні соціологом, щоб сказати: нинішнього літа люди якось особливо активно займаються лиш двома речами – спробою поліпшення власного добробуту або віднаходження можливості релаксу.
Одні, перевіривши термометри і метеоповідомлення (цьогоріч вони вже неодноразово давали збій, віщуючи дощі чи їх відсутність), скрушно чалапають на рутинну роботу, мета якої – вижити. Виглядають вони не приречено,однак, спланувавши боротьбу за майбутнє, прекрасно розуміють, як складно буде урвати час хоча б на те, щоб тимчасово зняти внутрішню напругу.
Інші, і не обов’язково люди зі статком, міркують, як негайно поліпшити в невимовну спеку, яка вже нагадує про себе в окремі дні, своє здоров`я, що,застояне з зими, вимагає кращого, ніж пігулки. Коли переглядаєш програми-тревели,в яких ведучі подорожують теплими краями за суми до ста чи вище доларів, однак, розумієш – вижити, почуватися щасливим чи прожити практично без грошей у найтепліший сезон можливо.
Україна і так віддавна є світлим прикладом у цьому тревел-експерименті, особливо в південно-центральній своїй частині. Тут очікуєш літа як манни небесної, відчуваючи, що розлігшись на сонечку чи заховавшись у густій тіні, через жалюзі якої все одно засмагнеш, можна прожити певний час і на хлібі і воді, особливо не переймаючись ані щодо калорійності їжі, ані щодо її тимчасової відсутності. Уже зараз подекуди в країні можна пройтися питаним сектором і, підібравши пару абрикос із густої трави вгамувати і спрагу,і голод. Мова не про латиноамериканський спосіб мислення – жити вічно відпочиваючи – а тільки за релакс, можливість зняти напругу з м`язів і думок,за відпочинок, що є доступний якщо не в межах твого населеного пункту, то максимум за кілька десятків чи сотень кілометрів.
Я кажу не про можливість "просадити" все, що залишилося від тебе і твого бюджетного "добробуту" після сплати рахунків за зимове опалення (щойно днями я розплатився за квартирні +27 узимку, про які не просив,як прийшов рахунок іще на 700 грн, хоча опалювальний сезон закінчився), – подібна можливість є в багатьох, нею вже активно користуються ті, хто в кого зі словом "здоров`я" асоціюється винятково слово "море". І саме тому миколаєвсько-херсонсько-одеські напрямки поступово перетворюються на "проблемні" у плані квиткопридбання.
Утім, якщо пригледітися,можна організувати море без моря: в Україні, м’яко кажучи, мало пустель але чимало річок, ставків тощо. Деякі з них унікальніші за "моря" і добряче розрекламовані в пресі. До Скелі, що знаходиться на Кіровоградщині в районі станції Протопопівка, колишнього гранітного кар’єра, з якого, подейкують, у війну возили цілющу воду до ставки Адольфа Гітлера, завдяки поп-пресі народ протоптав стежку давно – причому,навіть із Сибіру та Молдови. Це невеличка водойма – таке собі місцеве Акапулько, щоправда без готелів, привласнених узбереж і взагалі хазяїна. З найвищої кількадесятметрової точки Скелі, Космоса, та решти скелястих виступів час від часу (і на відміну від Акапулько – абсолютно безкоштовно) можна спостерігати стрибки місцевих шибайголів – на відміну від Мексики, дорогою до успішного приводнення їм треба перелетіти ще й деревину. Щоб це не було рекламою неіснуючого підприємства (цивілізаційні умови "на Скелі" обмежено-палаточні, відпочиваючі селяться в Протопопівці чи Оліївці),скажу, що, на відміну від мексиканських екстремалів, летальні випадки в Скелі майже щорічні, що саме по собі свідчить як про складність української водойми, так і про стан,в якому наші "спортсмени" можуть наважитися на стрибок.
Прикол у тому, що знайти подібні "дикі" водойми – на мапі і за переказами очевидців – можна практично на території всієї України. Такий відпочинок – абсолютно цілющий, а "паритися" в Скелях не обов’язково день і ніч. До згаданої водойми більшість відпочивальників взагалі подорожують на електричці всього на три-чотири години. Кажуть, свіжі рани в Скелі заживають, а серця і артритні коліна працюють потім всю зиму як годинники. Тому кількох годин занурення у купель настільки ж достатньо, як і кількох тижнів чи місяців.
Ті, кому не до смаку активне сонце й вода, можуть зосередитися на власному місті/місці та надвечір`ї й піших прогулянках у ньому. Ми так часом звикаємо до місць,де довго і, здавалося б, рутинно мешкаємо, що не бачимо ні їхньої краси, ні цілющості й ніжності довколишнього повітря, ані їх батьківщинної унікальності. Хоча, як правило, всі вони – якщо добре пошукати – виявляться саме такими: місцями, що очікують на те, щоб ми їх відкрили по-новому. Мешканець Устинівки, райцентру, що нагадує село, може бідкатися від відсутності належної питної води, залізниці чи, скажімо, Школи Мистецтв чи університету. Однак саме там, за кілька кілометрів від стародавнього козацького містечка, між селами Інгульське й Завтурово знаходиться український Стоунхендж – місце сили, викладене з дивовижного каміння, подейкують, на дні русла старовинної ріки, фарватером якої кілька тисячоліть тому плавали велетенські морські судна.
Ще один – міні-Стоунхендж – можна знайти, прогулюючись ввечері з дівчиною у самому серці парку "Правди" у Кривому Розі. Міні-гробниці та жертовники древніх підняті археологами з кількасот метрової глибини та встановлені на загальний огляд. По них уже, щоправда, пройшлися спреєм балончиків місцеві "художники", однак якість стародавнього камінного мистецтва від цього аж ніяк не постраждала.
Куди не кинь оком – скрізь відкривається можливість відпочити, отримавши, крім фізичного, і деяке естетичне задоволення від непримітних чудес світу, одні з яких сонце, повітря та вода та комбінації від вражень про них.
Однак можна спробувати поліпшити і власний добробут. Або на місці (продаючи варену кукурудзу відпочивальникам або стару бабусину ковдру на стихійному ринку), або за кордоном – не дуже мені віриться, що наші любі приблизно по п’ять тисяч співвітчизників, які, користуючись безвізом, щодня від 11 червня залишають країну, їдуть винятково на пляжі та аби стоптати взуття на площах Святого Петра,понад набережною Темзи, в Альпах тощо. Однак це наш особистий вибір: сприймати життя як відпочинок, або перетворити добу задля особистого оздоровлення на плацдарм напруженої боротьби за сплату майбутніх зимових комунальних рахунків, шкільних добровільно-примусових поборів та кабінетних невинно-необовз`якових, але по-людсько-кумівському таких виправданих у цьому житті хабарів.