Події, що розгорнулися навколо легендарного (в усіх сенсах) медуніверситету імені О. О. Богомольця, є з чим порівняти.
В усьому світі було, та я певен, ще буде, чимало студентських протестів, страйків і таке інше. Студентство стало прогресивною рушійною силою суспільства відколи з’явилися університети – від 13 сторіччя, і це триває до сьогодення.
Проте я не даремно згадав у заголовку відомий твір, що свого часу став улюбленим твором студентів – від початку 70-х років, а згодом наприкінці 80-х та початку 90-х років. Саме тоді, коли протестні настрої студентів в усьому світі сягали вершини.
Так от. Це твір французького письменника Робера Мерля "За склом". Це унікальний роман, який змальовує всього лише один день із життя університету Сорбонни.
Щоразу, перечитуючи цей роман, можна почерпнути для себе щось нове. Зокрема знайти паралелі з подіями в університеті Богомольця.
Адже основа цього роману – це студентські заворушення, так звана "Нантерська революція" 1968 року, коли студенти захопили приміщення адміністрації університету на знак протесту проти "бонзових", чи то пак, бюрократичних призначень викладачів, та на знак протесту проти того, що керівництво університету Сорбонни вирішило, що не всі студенти мають однакове право на навчання саме в корпусах університету, і тому вирішило, зі згоди влади міста та країни, видворити філологічний факультет на пустині Нантеру. Мова про 1968 рік, коли околиці Парижу, а саме Нантер, справді були ледь не смітниками.
До речі. Один з головних героїв роману "За склом" – Даніель Кон-Бендіт, – реальний персонаж. Йому зараз понад 70 років, він політичний діяч. Він один із лідерів політичного руху, що бере участь у політичному житті одразу двох країн: Франції та Німеччини.
Короткий переказ роману я зробив не для того, аби когось присоромити, мовляв, "не читали, ганьба" і таке інше. А для того, аби провести паралелі між студентськими протестами.
Тоді, 50 років тому, у Сорбонні, студенти вимагали, аби їм залишила право навчатися, так, як це зручно, як це практично, як це найкраще. Не присилати викладачів, котрі дуже гарно себе зарекомендували "в певних колах", проте нічогісінько не тямлять в науці. Не висилати студентів за межі столиці, адже тут відчувається страх влади перед рушійною силою студентів.
Це був страйк, що мав під собою силу та ґрунтувався на загальнодержавних причинах. І студенти показали себе справжньою силою, коли, не злякавшись поліції, рушили на захоплення адмінкорпусу. Але знову ж таки – вони це робили заради науки, тобто заради того, щоб отримати право на повноцінну науку, а не на фарс, в який її перетворювали політичні діячі.
У жодному разі не хочу принизити студентів університету імені Богомольця. До всіх студентів я ставлюсь, як до реальної частки нашого майбутнього.
Проте найбільшу впевненість у мене викликає лише єдиний факт: студент має завжди залишатися студентом. Себто здобувачем нових знань, нової, якщо хочете, ідеології, нових життєвих понять. Студент повинен відстоювати позицію та погляди свого покоління.
Але студент не повинен "впрягатися" у бюрократичні баталії між вишем та владою, якщо вони не заважають навчанню. Студент не повинен вимагати благ чи посад для когось, адже в такому разі виникає підозра, що цей студент має наміри та плани щось отримати від цих вимог.
Зрештою, студент повинен відстоювати власні погляди, які дають повну свободу для навчання та самореалізації.
Це моя точка зору, проте тисячі студентів в усьому світі підтримають мене, я певен.
Чому "За склом" університету Богомольця? Та тому, що події одночасно нагадують як відомий роман, так і відоме телешоу, де головні герої показували свої вади на втіху всім, відволікаючи від головного.
Жахлива подія із іноземною студенткою цього вишу раптом переросла у незрозумілі бюрократичні нюанси, а згодом і взагалі, – у страйк, котрий вимагав невідомо що та не відомо чому. Точніше – комусь відомо що, та чому.
Залишимо право на здобуття причин трагедії відповідним органам. Проте хочу звернутися до студентів: шукаючи "правду", обережно оцінюйте тих, хто намагається "допомогти" вам. Так само, як і зважайте на наслідки власних вчинків. Адже їх оцінка прийде дуже скоро.
Єдине, що є незмінним у будь-якій ситуації – це право студента на отримання знань, на науку, на реалізацію себе у майбутньому. І якщо ці базиси не закладені у студентських протестах, то такі студентські протести не можуть вважатися докорінно студентськими.
Це знову ж таки, моя думка. Проте вона ґрунтується на життєвому досвіді та історії сотень поколінь студентів, що вимагали лише одного: беззаперечного права на науку поза політикою, та права на самореалізацію без стороннього втручання.