Виходом з гострої урядово-парламентської кризи в Україні могло би стати формування технічного уряду. Технічним називають уряд, що складається із фахівців у своїх галузях, які приходять під час політичної кризи та забезпечують керівництво державою до проведення нових парламентських виборів та не мають політичних амбіцій балотуватися на наступних перегонах. Основним нюансом при функціонуванні такого уряду є довіра – парламент підтримує ініціативи технічного Кабінету, урядовці обіцяють не йти на наступні вибори. Такий стиль політики в нашій країні здається наразі нереальним. Виною цьому – шалена криза довіри та гра за принципом "win/lose", коли ти виграв, якщо надурив опонента.
Неважливо, навіть, хто очолить новий Уряд. Важливо, щоб при формуванні персонального складу КМУ прем’єр-міністр відійшов від квотного принципу розподілу посад, коли партії змагаються між собою і ділять міністерства відповідно до кулуарних домовленостей і політичних інтересів, а призначив на посади тих, хто з першого дня буде готовий активно впроваджувати реформи та працювати над стабілізацією ситуації в країні. Якщо цього зроблено не буде – отримаємо чергову розбалансовану, некеровану солянку за принципом "лебідь, рак і щука".
Однак, навіть це не так критично, як те, що новий Кабмін повинен працювати за новими правилами. Свою діяльність уряд повинен розпочати вже із новим законодавством про Кабінет Міністрів України та центральні органи виконавчої влади, що передбачено і Коаліційною угодою і програмою діяльності уряду. Так, наприклад, за Коаліційною Угодою ці зміни повинні були бути прийнятими ще в першому кварталі 2015 року.
Діяльність чинної виконавчої влади базувалася на совкових, непрозорих принципах роботи. Вічний аврал, вічний ad hoc. Величезна кількість рішень приймалися із голосу, без жодного аналізу, міжвідомчих погоджень та належного обговорення. Члени уряду часто дізнавалися про проекти рішень вже під час засідань. Про консультації із громадськістю чи зацікавленими сторонами взагалі мови не було. Тож якість рішень часто була відповідною.
Саме тому, зараз так важливо внести ряд правок до законодавства. По-перше , рішення уряду повинні базуватися на повному циклі аналізу політики знизу, а не на виконанні доручень зверху. Уряд повинен розробляти альтернативні шляхи вирішення проблем, враховувати думку усіх зацікавлених сторін.
По-друге , необхідно відновити обов’язковість розгляду усіх проектів урядових рішень на урядових комітетах. Ці рішення повинні оприлюднюватися завчасно. Щодо всіх рішень необхідно забезпечити можливість належних публічних консультацій.
По-третє , міністри повинні отримати повноваження самостійно обирати собі заступників. Часто бувало так, що умовний міністр, через тотальну недовіру до поставленого прем’єром заступника, витрачав купу часу на контроль за своїми заступниками замість виконання першочергових обов’язків.
Український Парламент міг би значною мірою вирішити ці проблеми вже цього тижня. Для цього необхідно прийняти в першому читанні законопроект №2354а, зареєстрований у Верховній Раді ще минулого року. За наявності політичної волі, його підготовка до другого читання та усунення контраверсійних речей, щодо яких не можуть домовитися політичні сили, займе рівно одне засідання профільного комітету.
Ці зміни у симбіозі із запуском інституту державних секретарів міністерств, що передбачено новим Законом "Про державну службу", дозволять перетворити Кабмін в орган, здатний якісно формувати та впроваджувати державну політику відповідно до найкращих та найефективніших міжнародних практик. Але і це не все.
Для того, щоб відбулися якісні перетворення Кабінету Міністрів України та реальний запуск нової державної служби, необхідна відповідальна особа, такий собі адміністратор реформи.
Найоптимальнішим рішенням є створення посади віце-прем’єр-міністра із питань адміністративної реформи, який би спрямовував та координував діяльність окремих міністерств у реформуванні системи публічної адміністрації в Україні. Наприклад, разом із новим Кабінетом Міністрів він мав би визначити місії діяльності для кожного із міністерств і в рамках цих місій сформувати нові департаменти та відповідальних за конкретні напрями державної політики, координуючи роботу окремих міністрів у цьому напрямку. Формуватися ці департаменти повинні відповідно до нового законодавства про державну службу та з новими заробітними платами, поступово заміщуючи існуючі структурні підрозділи. Також він повинен забезпечити поєднання реформи уряду та центральних органів виконавчої влади із реформою децентралізації в частині розподілу повноважень.
Ці кроки дозволять перезапустити систему публічного адміністрування, відновити довіру до влади та ефективно і швидко реформуватися, щоб вивести Україну на траєкторію сталого розвитку.