У класика чорного гумору вкупі з абсурдом герой, отямившись, не розуміє, як він вижив, і вирішує, що у такий незбагненний спосіб життя перемогло смерть. Жарти жартами, але всі книжки цього огляду присвячені саме тому, з чого складається і перехід у небуття, і рішення залишитися у цьому світі.
Маеліс де Керанґаль. Ладнати живих. – К.: Нора-друк, 2017
Надзвичайно гострий і напружений в психологічному сенсі роман про трагедію, яка сталася з трьома підлітками, любителями серфінгу, отими, що "в неділю, попри мамині вимоги, ніколи не вставали раніше полудня, про яких кажуть, що вони тільки й уміють, що приклеювати уживану жувальну гумку як не під канапу у вітальні, так під стілець у своїй кімнаті". Насправді вони вже звідали, як "у сплеску адреналіну рух і швидкість випростають їхні тіла на дошці, а на всьому тілі до самісіньких кінчиків вій заперлиться неймовірна радість; вони осідлають хвилю, полетять до землі й приєднаються до племені серферів – до того кочового племені зі знебарвленим сіллю і вічним літом волоссям, з вилинялими очима юнаків і юнок".
Утім, всім трьом судилося опинитися зовсім в іншому місці, звідки для одного з них – а головне, для його батьків – розпочався шлях у зовсім інші лікарняні краї, звідки вихід лише один – чи змиритися зі смертю, а чи дати шанс на життя іншим. Пересадка органів, яка в одному сенсі означає крах надій на загробне життя, а в другому – дає надію ближньому, хоч і чужому – ось чому, врешті-решт, присвячена ця трагічна оповідь, яка досліджує питання життя і смерті, людського тіла і його вразливості. І яку, між іншим, радить до прочитання Білл Гейтс. Це історія, в якій беруть участь чимало героїв з персонажами, подаючи приклад мужності, професійної витримки, фахового підходу під час зустрічі зі смертю заради життя, якщо це взагалі, як виявляється, можливе і прийнятне у сучасному суспільстві.
Мідж Реймонд. Мій останній континент – Х.: Фабула, 2017
Цей дебютний роман американської письменниці, який мав шалений успіх – про ще більш складні умови життя в екстремальному контексті полярної екзотики. І відстань між двома домівками – не єдине в любовно-пригодницькій оповіді, що роз’єднує серця. "Ми з ним живемо на протилежних узбережжях і протягом тих восьми місяців на рік, що проводимо поза Антарктидою, підтримуємо зв’язок емейлами, скайпом або телефоном, – починається історія героїв. – У цьому сенсі ми схожі на пінгвінів: кожне живе своїм окремим життям, ходить своїми стежками, аж доки не зустрінуться на гніздуванні, роль якого в нас виконують оці експедиції на антарктичний півострів, де ми стаємо табором і відновлюємо сім’ю". У такий спосіб люди стають схожі на об’єкти своїх власних дослідів, а природа в романі – ландшафту і стосунків – набуває рис мало не однієї з діючих осіб.
"Дуже складно підтримувати стосунки, народжені серед пінгвінів — істот, чиї власні шлюбні звичаї нагадують океан, до примх якого вони постійно намагаються адаптуватися", – дізнаємося ми про специфіку "арктичного" кохання не лише згаданих птахів. Сюжет розвивається поволі, тривога нагнітається з кожним розділом роману, в якому насправді – звичне життя двох гідів на круїзних судах, які доправляють туристів в Антарктиду. Але ж назви розділів про трудові будні двох закоханих, які також займаються науково-дослідною роботою – "Три роки до кораблетрощі", "Два роки до кораблетрощі" не дають забути про трагічний фінал. Хай там як, але суть роману – наче у великій картині Ярошенка – про те, що "всюди життя", навіть в арктичній пустелі, заселеній не лише пінгвінами, але й тими, з ким доводиться співіснувати, оскільки "обидва судна наштовхнулися на об’єкт, про існування якого екіпаж знав, але не зміг його побачити чи, може, не схотів цього зробити".
Сергій Плохій. Убивство у Мюнхені. По червоному сліду. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017
Кожне з політичних убивств мало свої масштабні наслідки, заради яких воно й замислювалося. Варто згадати хоча б вбивство ерцгерцога Фердинанда, яке призвело до початку Першої світової війни, або вбивства Сеника і Сциборського, яке, по суті, ще глибше розкололо обидва крила ОУН. Тим часом справа героя цього унікального дослідження – про вбивство провідних діячів української еміграції Степана Бандери і Лева Ребета – ставши сенсацією, вплинула на тактику Радянського Союзу в холодній війні і змусила КДБ відмовитися від широкомасштабної практики убивств за кордоном. Також вона зруйнувала кар’єру Александра Шелепіна, який збирався заступити Микиту Хрущова й Леоніда Брежнєва на вершині влади.
Традиційні відомості про Богдана Сташинського доповнені щойно розсекреченими архівними матеріалами Центрального розвідувального управління США, Комітету державної безпеки СРСР і польських спецслужб, а також спогадами й інтерв’ю колишніх працівників КДБ. Авторові також вдалося провести з колишнім керівником південно-африканської поліції, простеживши шлях вбивці Бандери – особистого ворога Хрущова – аж у ПАР. Саме там, як підказує легенда, може досі жити найвідоміший з агентів КГБ, за чиїм прикладом діє сам Джеймс Бонд у романі Яна Флемінга "Людина із золотим пістолетом".
Галина Рис. Амстердам – Київ. І трохи святого Миколая. – Брустурів: Дискурсус, 2017
У цій захопливій книжці герої повинні мати сили, щоби осягнути одну істину і вирішити дві проблеми. Здавалося, не так вже й багато, але якщо уточнити, що мова про біблійні цінності старозавітного зразка, то труднощів буде чимало. По-перше, одному з героїв доведеться дізнатися про Святого Миколая "не як про усміхненого бороданя, намальованого на коробці шоколадних цукерок, а як про живого чоловіка, котрий ріс, кохав, служив Богові та людям і одного чудового дня ліг і вмер". Крім того, з’ясувати, хто ж автор таємничого рукопису, щоб зовсім безпардонно "прокричати йому просто у вухо, що так книжки не пишуться, однак він поняття не мав, хто автор цього рукопису".
Що ж до проблем і труднощів, то вони почалися дорогою з Амстердама до Києва, коли в аеропорту були переплутані валізи, і героїні дісталися речі чужого чоловіка, а герою – жіночі сукні, туфлі та цей самий незбагненний рукопис, який перевернув усе з ніг на голову в його звичному християнському світогляді. Чи варто казати, що далі була дружба, яка виросла на кохання, хоча кожен з героїв мав свої проблеми – чи то сестру, яку бив чоловік, а чи того самого Миколая, якого, за сюжетом віднайденого рукопису, били римські вояки, щоб зрікся своєї віри. Історичні розділи з рукопису перемежаються побутовими історіями героїв, щоб врешті-решт скластися у роман виховання пригодницького формату й мало не кримінального зразка.
Світлана Талан. Ракурс. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017
Розділи у цьому строкатому романі з епохою чергуються між собою, наче уривки з різних телесеріалів. В одних сестри спілкуються між собою, обговорюючи чоловіків "— Я ніколи не зможу зустрічатися з брутальним хлопцем, від якого тхне пивом та цигарками і який не має стосунку до мистецтва, – каже одна. – Тоді нехай і надалі твій ботанік цілує тебе в щічку, можливо, він від того отримує оргазм", – жартує друга. Інші розділи з "чоловічими" розмовами рясніють не менш реальними сценами, фактами, звіряннями. "Непомітно переходимо на тему Майдану. Ми не сприйняли його й ніколи не сприймемо. Усі троє занадто любимо Україну, щоб зрозуміти шабаш, організований американцями. Ми не їздили в Київ на антимайдан, але дивилися звідси тверезими очима, на відміну від тих, хто на Майдані був одурманений наркотиками та віддав своє життя за кілька сотень гривень", – розповідає один з трьох друзів, любителів пива і шашликів. Що ж до об’єднавчого моменту в цих розмовах, то це насамперед люди, які опинилися по той бік барикад, живучи в Луганську. З весни 2014 до осені 2015 точаться в романі ці розмови, обговорюються долі й життя, спалахують кохання, гаснуть надії, пишеться літопис однієї-єдиної країни.