Сучасний нон-фікшн – це здебільшого вже не захопливі розповіді про космос чи романтичну подорож у минуле, а практичні поради, як було вижити за того чи іншого часу. Цікаво, що все воно працює навіть сьогодні, і вміння розвести багаття в лісі чи вберегти свій смартфон він злочинців мало чим відрізняється від способів захисту міжнародних корпорацій чи орбітальної станції.
Марк Гудмен. Злочини майбутнього. – Х.: Фабула, 2019
У своїй сенсаційній книжці радник з питань глобальної безпеки, завідувач кафедри юридичного відділення Singularity Univerisity, звертає увагу на зворотній бік технологічного прогресу, принципи стеження через Фейсбук та інші соціальні мережі, небезпечні наслідки нових технологій, а також те, як світ може захистити себе від цих ризиків. Колись, пише автор, пограбування починалися з демонстрації зброї в темному провулку і вимоги віддати гаманець. Але такий спосіб був довгим і важким, поки не з'явилися потяги – і серед грабіжників тут же виникла мода грабувати потяги, де за один наліт можна було прибрати до рук набагато більше гаманців. Пізніше стали грабувати банки. В наші дні злочинний світ активно освоює всі види комп'ютерних технологій, далеко випереджаючи правоохоронців. Будучи одним з провідних світових фахівців у галузі глобальної безпеки, автор показує, що відбувається в глибинах світу цифрових технологій: як злочинці, корпорації і навіть країни, використовують все нові й нові технології проти нас, і як це робить кожного з нас більш уразливим , ніж будь-коли. "У штаті Массачусетс ув’язненому, який відбував покарання за комп’ютерний злам, був дозволений доступ до комп’ютерної бібліотеки в’язниці, – наводять нам приклад. "Щойно його пальці торкнулися клавіатури, він дістався через комп’ютерну мережу до департаменту виправних установ та отримав доступ до файлів зі справами інших ув’язнених, а також імен, дат народження, номерів карток соціального страхування, домашніх адрес та номерів телефонів 1100 охоронців в’язниці. З огляду на таку ненадійність системи кримінального правосуддя, скільки ж ув’язнених було помилково звільнено шляхом фальсифікації та цілеспрямованої підробки даних?".
Джой Іто, Джефф Хау. Передбачення: що нам готує найближче майбутнє – Х.: Віват, 2018
Ця книжка з’явилася, тому що ми переконані: для будь-якого періоду розвитку людства характерний власний набір загальних припущень і переконань. Ідеться не про погляди чи ідеології. Ідеться про припущення (несвідомі, а точніше – передсвідомі за своєю природою): сила краща, ніж слабкість; знання краще, ніж незнання; особистий талант прийнятніший, ніж несхожість. Тож в епоху, коли дві революції – одна технологічна, друга комунікаційна – з’єднались, вивільнилася вибухова сила, що змінила саму природу інновацій, змістивши їх із центру (від уряду та великих компаній) на периферію (до 23-річного виконавця панк-року та технологічного генія, який живе в Осаці, Японія). Таким самим "оновленим" чином, у цій книжці нам пропонують цілком новий погляд на знання й освіту, синтез технічних, природничих і гуманітарних наук. При цьому автори не зациклені на тому, що чекає наше суспільство, а вже міркують, як готуватися до майбутніх викликів, і пропонують дев’ять основних принципів, з усвідомлення яких сучасній людині разом з однодумцями варто розпочинати будь-який проект. Завдяки практичним прикладам і даним передових досліджень та філософських концепцій, ця книжка допоможе адаптуватися й досягти успіхів у нашому непередбачуваному світі.
Христина Лукащук. Микола Лемик. – Брустурів: Дискурсус, 2018
Ця невеличка книжка – історія про те, як виростав і виховувався юнак, який, здійснивши у 1933-му році замах на радянського консула у Львові, став символом майбутньої боротьби проти більшовицької окупації. Лаконічно, стисло і вкрай інформативно авторка розповідає про те, як спочатку гімназійне середовище сприяло формуванню самоідентифікації юнака: всі професори були в минулому старшинами Української галицької армії, а майже всі діти – членами Юнацтва ОУН. Що ж до радянофільських настроїв у Галичині часів панування польського шовінізму, то авторка нагадує, як "ідеологічний вплив комуністів був настільки потужним, що навіть освічені галичани сумнівалися щодо правдивості свідчень про великий голод 1932-1933 років в Україні та про тотальні політичні репресії". Також нам нагадують про те, як "уся родина Антіна Крушельницького — письменника, міністра освіти УНР (1919 р.) — загинула в Харкові у другій половині 30-тих років ХХ століття, бо повірила в оновлення й розквіт української держави, яка називалася УРСР". Доповнює історію своєрідного "олюднення" ОУН на прикладі вчинків звичайних юнаків та дівчат – відповідного настрою авторська графіка: символічні малюнки, що розкривають психологічний стан героїв.
Загадковий космос. – Х.: Ранок, Кенгуру, 2018
Ця енциклопедія – напрочуд інформативне видання про все, що стосується космосу, і що має знати про нього і дорослий, і дитина. Наприклад, не кожен з дорослих може знати, що "сонце знаходиться так далеко, що його світло йде до нас вісім з половиною хвилин, а відстань від нас до Сонця складає 150 млн км". Також нам розкажуть, що орбіта – це шлях, яким рухаються всі космічні тіла, саме слово "орбіта" означає "подорож по колу" – планети Сонячної системи рухаються навкруги Сонця, а супутники – навкруги планет. Крім звичних явищ у космосі, в енциклопедії розповідається про маловідомі або й зовсім невідомі, тобто і самі загадкові речі. Наприклад, про те, що великим парадом планет називають явище, коли найяскравіші планети Сонячної системи (Меркурій, Венера, Марс, Юпітер, Сатурн) розташовуються на відносно невеликій відстані одна від одної і можуть спостерігатись у невеликому секторі неба. Цікаво, що таке явище відбувається раз у кілька десятиріч. Малий парад планет (за участі 4 планет) відбувається раз у кілька років, а міні-парад (з трьома планетами) – майже щорічно.
Кіо Старк. Коли зустрічаються незнайомці. Як люди, котрих ви не знаєте, можуть вас змінити. – Х.: Віват, 2018
Розпочинаючи мову про те, які трансформаційні можливості та дивовижну насолоду таїть у собі спілкування з людьми, котрих ми не знаємо, авторка ставить, мабуть, найважливіше питання. Отже, хто такий незнайомець? Виявляється, якщо ретельно вивчити загальноприйняті уявлення про незнайомих людей, ідея того, що незнайомець — це той, кого слід боятися, часто відпадає сама собою, а нав’язаний у дитинстві страх перед "небезпечними чужинцями" починає суперечити нашому життєвому досвіду. Навпаки, роками записуючи власний досвід спонтанних зустрічей на вулиці, авторка помітила прояви несподіваного задоволення під час такої взаємодії, коли короткі зустрічі можуть змусити нас почуватися щасливими. "Я вітаюся з більшістю людей, котрих зустрічаю, і дочка хоче знати чому. – Вони наші друзі? – питає вона. – Ні, просто сусіди. Такою може бути моя відповідь, якщо це хтось, кого ми часто бачимо, або люди, які проходять біля нашого будинку. – Ми їх знаємо? – Ні, ми ніколи їх не зустрічали. – Чому ж ти тоді кажеш "доброго дня"? – Бути дружньою – це так приємно". Утім, попри все, авторка зізнається, що все одно відчуває різний ступінь дискомфорту в будь-якій із цих ситуацій і хочу, щоб її дочка бачила, що вона здійснюю вибір (і щоб вона навчилася здійснювати свій вибір самостійно): вона обирає того, з ким вітатись, і уникає людей, взаємодія з якими загрожує стати непередбачуваною чи неприємною".