Минулоріч Волинська єпархія УПЦ перевидала унікальний манускрипт XIV ст. – Луцьке Євангеліє. Це одна з найдавніших богослужбових книг України, що збереглася до наших днів. Її оригінал було виявлено у Російській державній бібліотеці в Москві. Згодом було віднайдено ще одну унікальну пам’ятку книжкового мистецтва Волині – Луцький Псалтир XIV ст. На цей раз у Лаврентієвській бібліотеці Флоренції.
Факсимільну копію рукопису видано накладом у тисячу примірників за благодійні кошти. Концепція книги увібрала в себе колорит Луцька і Волині. В палітурному оформленні манускрипту використані мотиви тиснень українських рукописів XIV-XVIIст.
До слова, в одній із цих наукових праць манускрипт навіть назвали "найбільш екзотичною книгою" серед уже відомих рукописних книг.
Учасники презентації:
- архієпископ Переяслав-Хмельницький Олександр (Драбинко)
- митрополит Волинський і Луцький Ніфонт
- голова Синодального відділу УПЦ "Церква і культура" ігуменія Серафима Шевчик
- директор видавництва "Горобець" Ганна Горобець
- кандидат іст.наук, ст. науковий співробітник відділу пам’яток княжої та козацької доби Інституту укр. архівознавства та джерелознавства НАН України В’ячеслав Корнієнко
- голова інформаційно-просвітницького відділу Волинської єпархії прот. Валентин Марчук
- Голова Волинської обласної державної адміністрації Борис Клімчук
Довідка:
Згідно з дослідженнями істориків, у 1384 р. до річниці смерті правителя Волинської держави великого князя Дмитрія-Любарта на замовлення його синів книгу переписав отець Іван, настоятель луцького Катерининського храму. У післямові він дав коротку характеристику ситуації, що склалася на Волині після того, як її захисник помер. То ж рукопис можна вважати не тільки богослужбовою книгою, але й літописом тих часів. У пам’ять про князя збірник псалмів був переданий Іоано-Богословському собору. Його щоденно читали у храмі за упокій душ Дмитрія-Любарта і його волинських побратимів по мечу.
Однак за шість століть сліди Луцького Псалтира було стерто. Перша згадка про старовинну українську рукописну книгу з’явилась лише у 1954 р. у дослідженні італійця Карло Вердіані. Як виявилось, 1932 року старовинний рукопис передали Лаврентійській бібліотеці, що знаходиться у Флоренції.