Чудо читання в тому, як воно впливає на уяву. Я чітко пам'ятаю це відчуття з дитинства – як текст перетікає в образи і думки. Так з'являються і міцніють мрії. Ще було дуже потішно знаходити схожі відчуття у своїх дітей, коли ти читаєш їм казки і спостерігаєш, як у них в голові з'являються образи, як вони змінюються в обличчі, як вони додумують книжкові історії. І коли ти читаєш їм на ніч, то здається, що вони краще засинають. Або що, принаймні, у них точно будуть хороші сни. І це приголомшливе відчуття – батьки зрозуміють мене, я думаю. Тому коли мене запитують, як же привчити до читання малюків – то відповідь у мене така: просто читайте разом з ними. Далі ця звичка переросте в обмін книгами. А це, в свою чергу, зміцнює довіру один до одного.
Однієї улюбленої книги у мене немає. І обмежувати якось кількість книг до прочитання мені здається неправильним. З книгами – як з мовами: чим частіше ти читаєш, чим більше разів ти людина. Мені цікаво читати книги, які допомагають розібратися в історії і смислах. Мабуть, тому я останнім часом все частіше читаю політичні тексти.
Остання прочитана книга – збірка статей Гаррі Каспарова "Торгівля страхом". Читаючи книгу, добре видно, як еволюціонувала путінська Росія і до якого невеселого фіналу вона наближається. Блискуча аналітика. І не дуже оптимістична, а, отже, – правдива.
Часто звертаюся до "Історії України" Михайла Грушевського. Мені цікава сама постать автора, адже надто багато історичних паралелей між його часом і нашим. Знову на порядку денному стоїть питання виживання України в історично схожих умовах: незміцнілс держава протистоїть агресії зі Сходу. І якого б союзника ми не вибрали, основний висновок – за свободу треба боротися до кінця. Іншого шляху не існує. Для нас сьогодні – це найголовніший урок історії.