Кадр з "Росомахи". Роль, яка зробила Джекмана зіркою кіно.
- Містер Джекман, то, що фільм побудований на реальній історії, ми знаємо. А ось ваш герой, тренер, – він реальний?
- Він – породження запаленої свідомості сценаристів! Розумієте, за законами кіно головний герой не може весь час перебувати на самоті – йому потрібен такий собі напарник. Так на світ божий з'явився мій Бронсон Пірі. Своєрідний такий, місцями навіть відверто неприємний тіпус, але свою справу він знає. Особисто я "будував" свого героя за образом Джинджера Бейкера – британського барабанщика, який не тільки круто грав, але ще і хвацько руйнував себе алкоголем.
- Усі звикли бачити вас в блокбастерах, а тут ви раптом погодилися на "тихий" фільм. Навіщо?
- Тому що мені сподобалася філософія Едді: "Роби те, що тобі подобається, і отримуй від цієї справи кайф на всі сто". Зараз всі люблять тиснути: "Якщо ти не зайняв перше місце – ти лузер. Не домігся ще чогось там – двічі лузер. Домагайся, або здохни". У мене двоє дітей, і я не хочу, щоб вони жили під таким пресингом. Від життя треба отримувати задоволення, а не брати участь в вічних гонках.
- У вас самого не було спокуси стрибнути з трампліна під час зйомок?
- Мене аж кортіло за все, так хотілося випробувати цей чарівний політ на своїй шкурі! Але коли я побував на вершині – звідки, власне, і треба стрибати, то якось мій ентузіазм підупав. Буду чесний: я відверто злякався. Там 90-метрова висота! Тому я просто спустився назад вниз, думаючи про себе: "Цілішим буду" (регоче).