Курляндський пише книги для дорослих і не вважає «Ну, постривай!» головним досягненням у житті.
- Олександре Юхимовичу, ваше ім'я відоме кільком поколінням завдяки мультфільму "Ну, постривай!". Було несподіванкою дізнатися, що ви пишете книги для дорослих – наприклад, ви видали сатиричний бойовик "13-а ніжка Буша". Над чим ви працюєте зараз?
- Наразі я працюю над книгою без назви про те, що буде з Росією через два-три роки. Звичайно, це твір не серйозний, а фантастично-сатиричний. Зараз, на мій погляд, у нашій країні багато руйнується. Оскільки річ пишеться сатирична, тут всі персонажі дуже умовні і не біографічні. Мій герой, глава країни Вадим Вадимович, не знає, що робити: все дійшло до самого краю прірви. І тут в газеті промайнула новина, що на Землю готують напад інопланетяни. Він розуміє, що на цій події можна розвернутися. А історія починається ось із чого: одна журналістка приходить до астронома брати інтерв'ю. І тут під час розмови його "заносить": він пише різну нісенітницю. Мовляв, він помітив у небі космічний корабель з прибульцями, які летять захопити нашу планету. Журналістка бере його розіграш за чисту монету і публікує в газеті.
Ідея цієї роботи проста: всі розбіжності з приводу релігії, культури, кольору шкіри та іншого не повинні мати значення. Ми самі не усвідомлюємо, для чого сваримося і створюємо атомні бомби. Всім нам потрібно дружити – ось що важливо.
"Ну, постривай!". Аналогій та зв'язків із "Томом і Джеррі" не має.
- Не хвилюєтеся з приводу реакції Путіна на цю книгу, адже цей самий Вадим Вадимович явно списаний з нього?
- Знаєте, моя справа – створити продукт і розуміти, що він хороший. А яка буде реакція і чи буде це опубліковано, мене це мало хвилює. Звичайно, хотілося б побачити книгу до друку, але для мене це справа другорядна. Головне, що я щось створюю і піднімаюся ще на одну сходинку вгору. Це твір для мене – дуже складна і важлива річ, адже я сильно переживаю за те, що зараз відбувається з нами.
- Хвилюєтеся через політичну напругу між країнами?
- Я дуже переживаю, і це для мене дуже багато значить. Адже я дуже люблю Київ і київську анімаційну студію. Там зробили кілька моїх фільмів, наприклад, "Жили-були матрьошки", режисером якого став Цезар Оршанський. І з Давидом Черкаським (радянський мультиплікатор, режисер "Капітана Врунгеля". – Авт.) багато працювали, він мені постійно передає вітання. Я багато разів бував в Одесі, в Києві, часто брав участь у фестивалі анімації "Крок". Україна – це чудова країна з чудовими людьми, і тому мені дуже боляче. Я не відходжу від приймача, постійно слухаю новини.
- Ваші "дорослі" твори знайти на полицях книжкових магазинів набагато складніше, ніж дитячі. З чим це пов'язано?
- Якщо говорити про ринковий механізм, то мене дійсно знають більше як дитячого автора. І дорослих мої книги цікавлять менше, бо раніше я і робив більший акцент на дитячу літературу. Хоча я ніколи не позиціонував себе як дитячого письменника, завжди вважав себе автором сатири для дорослих. І ставлення до мене у видавництвах специфічне, напевно, вважають, що книги для дорослих – це не моє.
Зараз для видавництва книг несприятливий час: наклади падають, поширюються електронні книжки, але мене це не зупиняє. Наприклад, у мене є невидана історія про алмазну людину – чисто гумористична річ. Один непримітний чоловік знаходить у своєму організмі алмаз, і коли інші навколо дізнаються про це, починають всіляко намагатися його привласнити. А ще нещодавно на "Ленфільмі" вийшов фільм за моєю повістю "Моя бабуся – відьма" під художнім керівництвом Олексія Германа. Там, звичайно, багато чого змінили, я у виробництві не брав участь і поки ще остаточну версію не бачив. Але, кажуть, досить добре вийшло. Так що деякі невидані речі стають фільмами.
- Якщо ви не планували писати дитячі книжки, як же тоді почали їх писати? Адже друковані історії за мотивами мультфільмів "Ну, постривай!" і "Повернення блудного папуги" дуже популярні і видаються вже близько 20 років...
- Власне, саме з тих пір я і вважаю, що став дитячим письменником. Тоді виникло видавництво "Самовар", для якого я писав. Ми дуже дружили з Едиком Успенським, він був одним із засновників "Самовара". Він мене познайомив з директором видавництва Сашею Шевченком. Якось Саша мені подзвонив і сказав, мовляв, а можете щось принести зі свого, нам потрібні смішні історії. Я взяв сценарій "Повернення блудного папуги", дещо переробив, щось підправив, дописав і приніс. Коли матеріал прочитали, мене так безжально роздовбали – просто в пух і прах! Кажуть, це сценарій, а не книга. Я страшенно образився, думав плюнути на це все. Але я людина, яка не здається. Додав сюжетних ходів, допрацював – і вийшла вже література.
Успіх від "Ну, постривай!" був для нас дуже несподіваним. Адже ми в той час захоплювались польською анімацією, і для нас все це здавалося занадто грубим. Тим не менш, я не вважаю цей фільм головною працею свого життя.
- Чи не намагався "Союзмультфільм" боротися з вами за образи Кеші, Зайця чи Вовка, про яких ви продовжували писати? Яка взагалі ситуація з авторськими правами?
- Студія не має права ні на що претендувати, адже за законодавством ці персонажі належать нам, авторам. І ми маємо право робити з ними, що хочемо, нехай хоч у балеті у нас ті Заєць і Вовк танцюють. Інша справа, коли кадр із конкретного фільму використовується – тоді вже може вступати "Союзмультфільм".
Крім книг, зараз видається багато всякої сувенірної продукції з героями наших мультфільмів, і нам навіть якісь крихітні відрахування надходять. Звичайно, ми зараз живемо в піратський час, і за всіма виробниками встежити не можна. У нас навіть є юрист, який всім цим займається і нас захищає.
- Завдяки вам у радянської дітвори з'явився новий улюбленець – харизматичний і норовливий папуга Кеша, а ще рудий мурликаючий товстун Василь. Як народилася ідея цієї історії?
- За збігом обставин! Історія була така. Ми з режисером Валею Караваєвим якось зустрілися, випили чайку, роззнайомилися, подружилися. І приступили до спільної роботи над абсолютно іншим сценарієм. Сюжет був такий: від перону повільно-повільно відходить якийсь старомодний поїзд. Пасажири в старому одязі йдуть у цей потяг. І тут з'являється людина, яку ми умовно назвали Чаплін. Він не схожий на інших: якщо інші рухаються якось повільно, то цей – дуже чітко. Тут нізвідки з'являється літак, починається бомбування і стає зрозуміло – Перша світова війна. У цей час потяг вже почав прискорюватися, пасажир Чаплін смикає за стоп-кран, але ручка залишається у нього в руці. У підсумку він біжить у голову складу і бачить, що локомотива немає – вагони рухаються самі. Нам цю історію на "Союзмультфільмі" "зарубали" і не пропустили. Стали запитувати: а паровоз наш чи не наш, а що це за пасажир взагалі такий? А тоді був такий порядок: якщо запланований запуск проекту вчасно не відбувся, то потім він відкладається на рік. І ось сидимо ми після всього цього з Караваєвим, спілкуємося. Він мені розповідає, мовляв, знаєш, а в мене була така історія: вилетів з кватирки папуга і не повернувся, тому що їм всі вікна здаються однаковими – він не зміг знайти потрібне. І Караваєв запропонував зробити замість задуманого забавний дитячий фільм про папугу. Ми почали щось думати і придумали те, що вийшло.
"Повернення блудного папуги". Заснований на реальних подіях.
- Фраза з цього мультфільму "Таїті-Таїті! Нас і тут непогано годують!" стала крилатою. Едуард Назаров (художник, який намалював Вінні-Пуха. – Авт.) навіть розповідав, що саме він озвучив її. Як вона народилась?
- Так це я її придумав (сміється). Я ж автор гумористичного жанру, це моя робота. Це в романтичному жанрі можна розписувати: "Герой прокинувся, подивився на хмару, подумав, пішов по вулиці...". А в гумористичному кожна фраза повинна стріляти. І сценарій, який займає 10 хвилин, я можу писати два-три тижні, адже кожна репліка повинна бути гучною. Можливо, це і є дар, коли ти входиш в особливий стан. Щоб створити щось смішне – мені вдалося відчути себе папугою і котом. Ось і вийшло!
- Зараз випускається багато м'яких іграшок, футболок, чашок із Кешей, Вовком і Зайцем. Які неймовірні сувеніри дарували вам із вашими персонажами в знак подяки?
- Надарували, звичайно, всякого, переважно ще тоді, коли мультфільми були на піку популярності. Кожному мультиплікатору це приємно. У мене в майстерні навіть місце виділено для всього цього. І купа значків, і відкривачка для пива у вигляді гітари, яку тримає Вовк в одній із серій.
- Зізнайтеся, успіх мультфільмів підправив ваше фінансове становище?
- Як сказати. Якось я спілкувався з американським мультиплікатором, для якого писав сценарій однієї з серій його фільму. Ми їхали на моїй машині, і нас зупинив даішник. Я щось порушив, він хотів мене оштрафувати. Але я дістав свою книгу, представився, інспектор посміхався, взяв книжку, подякував і відпустив. Американець говорить: та якби ти був в Америці, ми б хоч зараз з тобою полетіли на Таїті! Ти був би багатою людиною!
За сценарії до мультфільмів я отримував гонорари. Але якогось особливого багатства мені це не принесло. Та й ніколи я не вважав мультиплікацію своєю основною діяльністю – завжди більше був схильний до літературної творчості.
- Тим не менше "Ну, постривай!" – це ваш дебют, який відразу ж "вистрілив" і прославив на кілька поколінь вперед. Пам'ятаєте свої перші дні роботи над мультфільмом?
- Звичайно, пам'ятаю. Ми тоді з Аркадієм Хайтом, з яким здружилися ще зі студентських часів, були дуже популярними естрадними авторами, писали гумористичні та сатиричні оповідання, в яких виступали проти системи.
Я закінчив будівельний інститут імені Куйбишева і ніколи не думав, що письменницька справа стане моєю, але так вийшло. Ми писали тоді для одного відомого естрадного колективу, і познайомилися з Едуардом Успенським. Едик нас привів на студію "Союзмультфільму", де потрібно було придумати щось веселе і смішне. Ми почали думати і вирішили зробити фільм-погоню. Це і смішно, і всяких трюків можна придумати. Потім стали гадати: хто за ким женеться? Лисиця за куркою, кішка за мишкою... Придумали Вовка і Зайця. Наш винахід у тому, що той, хто наздоганяє, не просто сильний, злий і одержимий персонаж, як це зазвичай придумують, а повний невдаха. Він женеться за слабким, але при цьому постійно потрапляє в якісь безглузді історії.
Несподівано для нас ця історія прогриміла. Несподівано в тому плані, що ми в той час були захоплені польською анімацією, і нам все наше здавалося грубим і неправильним. Але глядачі визнали інакше, прийнявши фільм і полюбивши його. Звичайно, інші працівники студії дуже мене ревнували до успіху.
Сценарист. Дружив із багатьма російськими мультиплікаторами.
- Наскільки відомо, режисер В'ячеслав Котьоночкін ("Ну, постривай!", "Жаба-мандрівниця") хоч і майстер смішних фільмів, але при цьому досить строгий начальник. Це так?
- Не зовсім. Він був дуже талановитою людиною, а ще дуже музичною. Якщо ви уважно подивитеся мультфільм ще раз, то побачите, як багато там танцювальних та пісенних номерів, а самі персонажі дуже пластичні.
Коли ми приносили Котьоночкіну сценарій і через тиждень цікавилися, мовляв, як там справи, він іноді як заводив: "Та що ви за барахло мені принесли? Тут же все не так!". Ми, звичайно, ображалися і засмучувалися, але йшли в майстерню і переробляли. Це його спосіб вчитуватися в сценарій – він проникав, вживався в нього, відчував найменші деталі. Потім він сідав поруч і пояснював, що саме не так, чому якісь моменти сируваті або недоречні. Але бувало й навпаки, коли він запрошував нас дивитися вже готовий фільм і говорив, що не вистачає фіналу. Тут мені дуже приємно визнати, що багато фінальних сцен вигадував я, і він був ними задоволений.
- Диснеївський мультфільм "Том і Джеррі" має аналогічний сюжет: герої наздоганяють одне одного. Багато говорять, що наш "Ну, постривай!" – це копія...
- Тут все дуже просто – в ті часи ми не бачили цей мультфільм. Тому "Ну, постривай!" – це виключно наше досягнення. Це все ми винайшли, це наше, доморосле, рідне. Тому ніяких зв'язків і аналогій не було і бути не може.
- Сучасні мультфільми дивитеся? Як вони вам?
- Дуже рідко. Іноді натрапляю на якісь фільми по телевізору, але не затримуюся на них. Якісь машинки бігають... А чому вони бігають, що у них за характери? Все непропрацьоване, безлике якесь. Відразу ж починаю думати про себе: "А ось я б зробив по-іншому. Єдине, що мені сподобалося з останнього, – "Маша і Ведмідь". Дівча там симпатичне, ведмідь забавний, якісь несподіванки є. Але це лише мій погляд, я ж не професійний критик.