43-річна грузинська співачка. Частий гість в Україні
- Ніно, пам'ятаєте, як брали участь в своєму найпершому фестивалі?
- Чому ви мені говорите такі речі? Я хіба поганий вигляд маю, раз ви мені нагадуєте про вік (сміється)? Коли я була маленькою, була традиція виступати на сімейних зборах. Потім були різні патріотичні шкільні фестивалі, де було багато хорошого, красивого і в той же час незрозумілого для мене.
- А як глядачка ви часто відвідуєте фестивалі сьогодні?
- В кінці червня я була у Львові на Alfa Jazz всі чотири дні. Отримала фантастичне, неймовірне враження від почутого! На таких концертах я абсолютно забуваю, що сама музикант. Відчувалося, що все місто живе цією подією. А взагалі музичні фестивалі я люблю, ось скоро їду на один з них в Рим. Вже в чому в чому, а в цьому не можу собі відмовити.
- Ви згодні з думкою, що всі українці добре співають?
- Так, українці справді співуча нація, але тільки після нас, грузинів. Для порівняння, у нас з майже 4 мільйонів осіб 2,5 мільйона точно чудово співають. Але ж співати – це не тільки озвучити мелодію. Співати – це значить бути душевним. І тоді це відчувається в розмові, в ставленні до глядача, пластиці. Також артист повинен знати, що таке любов. А як інакше?
- Вас нечасто побачиш на ТБ, але ви все-таки погодилися стати суддею в талант-шоу "Х-фактор". Складно далося це рішення?
- Неймовірно. Найскладнішим було говорити учасникам "ні", а ще чути пісні, які до цього ніде не чула. Більш того, я ж не розумію попсу в принципі, а тут її було так багато... Але зате під час "Х-фактора" я побачила багато яскравих людей, від виступу яких в буквальному сенсі заливалася сльозами. Мені приємно, що учасники мене полюбили. Звідки я це знаю? А ось приїжджаю я, наприклад, в Запоріжжя, а мене там зустрічають улюбленими гарбузовим пиріжками. Боже, як же я їх люблю! Саме в таких деталях і проявляється любов.
- Ви багато гастролюєте. Бувало таке, що ви виходили на сцену, не пам'ятаючи, в якому місті перебуваєте?
- Всі міста, де я виступаю, запам'ятовую. Але в пам'яті залишаються не географічні або історичні місця, а лаштунки, гримерки і обличчя бабусь-білетерок. Хоч я і люблю гастролі, але через них все менше часу можу присвятити себе.
- Які у вас залишилися враження від Atlas Weekend?
- Для мене це – 130 колективів, які прийшли поділитися зі своїм глядачем щирим почуттям. Я хочу, щоб цей фестиваль розвивався і став важливою індустрією для розвитку музики у вашій країні. А взагалі я завжди за кіпіш в музиці. Головне, щоб його всі підтримали, і фінансово теж. Може, вже в наступному році багато крутих світових продюсерів з'їдуться сюди, щоб на власні вуха почути, скільки тут дійсно талановитих музикантів. Я люблю вашу країну, Україна дарує мені бажання жити далі.
- Ваша сім'я ходить на ваші концерти?
- Звичайно, я дуже люблю, коли мій син (8-річний Ніколас. – Авт.) на сцені танцює під мої пісні. А ще мені подобається, що мої рідні, яких часом не бачу місяцями, можуть зі сцени побачити, як мене розриває любов до них.