Учасник групи. «Будемо виступати, поки дозволяє здоров'я»
- Іване, які у вас зараз взаємини з колишнім учасником групи Олександром Ярмолою (5 років тому у музикантів стався конфлікт, і вони розділилися на два колективи – "Гайдамаки" та Kozak System. – Авт.)?
- Ніяких, ми не спілкуємося. У мене немає бажання спілкуватися з людиною, яка так і не усвідомила, що користуватися тим, що тобі не дозволяли і не дозволяють, злочинно.
- Як гадаєте, чого не вистачає вашій групі, щоб стати такою ж відомою, як наприклад, "Океан Ельзи"?
- Щоб стати такими ж популярними в Україні, потрібно ставити собі відповідні завдання і слідувати чітким правилам. Бути популярним і бути коханим – не одне і те ж. Ляшка і Потапа знають мільйони, але нам така популярність не потрібна. Мільйони людей у всьому світі знають групу The Wailers, в якій співав Боб Марлі, але чомусь на їх концерт у Києві прийшло всього 300 осіб. Мільйони читають Паоло Коельо і тільки сотні – Гурджиєва або Рамакрішну. Нам наших слухачів цілком вистачає. Єдине, чого ми потребуємо, це фінанси на рекламу і поширення наших пісень.
- Скільки ви взагалі плануєте залишатися на сцені?
- У світовій практиці є приклади, коли 70-річні діди прекрасно себе почувають на сцені і качають так, що аж волосся дибки стає – ті ж Rolling Stones або Jolly Boys. Ми хочемо грати і бути активними, поки дозволить здоров'я.
- Ви дозволяєте собі допінг перед концертом?
- У нас є традиція: перед виступом ми стаємо в коло, обіймаємось за плечі і хвилину медитуємо в тиші, передаючи один одному позитивні вібрації. Допінг шкідливий. Будь-який. Ми пробували різний, тому можу точно сказати, що без допінгу краще.
- Коли ви виступаєте за кордоном, що вас вражає найбільше?
- Напевно, тільки те, наскільки невелика кількість українських гуртів веде активну концертну діяльність за межами країни. А ще – що у зарубіжних знаменитостей вищого ешелону немає надмірного снобізму і зірковості, чого не скажеш про наших так званих зірок. Людяність, простота у стосунках, легкість контакту – ось чого бракує нашим виконавцям.
- Розкажіть про ваше знайомство та співробітництво з легендою польської сцени Марилею Родович.
- Це той приклад, коли передбачити таке знайомство, а згодом і співробітництво, було неможливо. Ми з дитинства знали і любили Марилю за її творчість. Вона і понині – королева польської сцени. Уявити, що ми будемо співати з нею, можна було тільки уві сні. Але, як кажуть, ніколи не кажи "ніколи". На одному з польських фестивалів ми зіграли свою версію пісні "Різнобарвні ярмарки" в українському перекладі Сергія Жадана, і, мабуть, хтось це розповів Марилі. Нам подзвонив її менеджер, і ми домовилися зустрітися. Познайомилися, а далі було багато всього: і спільний виступ з піснею "Варто чекати" на відомому польському фестивалі "ОПОЛЄ-2014", і запис на студії українського і польського варіантів пісні "Різнобарвні ярмарки", і просто особиста симпатія і дружба.
- Які найнесподіваніші казуси траплялися на ваших концертах?
- Всяке було. Наприклад, я один раз впав зі сцени і зламав два ребра. А в Естонії на третій пісні нашого виступу раптово піднявся ураган і в буквальному сенсі зніс сцену!
- У вашому репертуарі є пісня "На .уй маніфест", де ви звертаєтеся до російського агресора. Загроз після цього не було?
- Ні – навпаки, нам пишуть відгуки із словами "молодці", "правильно, давно пора", "повністю підтримуємо". Що стосується взаємин з росіянами, то, на жаль, знайти спільну мову навіть з найрозумнішими з них майже неможливо.
- Ваша група готова сьогодні виступити в Росії за гонорар в мільйон доларів, наприклад?
- Ні за які гроші! На руках у росіян – кров наших братів. Не можна грати в країні, яка веде війну проти твого народу, не можна виступати перед людьми, яких ти не поважаєш. Більше того, мені здається, що навіть через кілька років, коли влада в Росії зміниться, особливого бажання виступати там не буде.
- Як гадаєте, коли ситуація в нашій країні стабілізується?
- Думаю, скоро. Воювати ж дорого, а ресурси агресорів не нескінченні. Крім того, наші воїни дали їм зрозуміти, що легкої прогулянки до Києва не вийде.