Ведуча каналу ICTV. У дитинстві мріяла стати хірургом.
— Христина , розкажіть, як ви знаходите для програми своїх інсайдерів?
— Інсайдер – це людина, очима якого ми можемо побачити ситуацію зсередини, який особисто бачив те, що багатьох з нас може шокувати . Якщо ми розповідаємо про корупцію серед суддів, то шукаємо суддю, який сам бачив, як працюють корупційні схеми в їхній системі . Якщо говоримо про присутність російських військ на Донбасі , то знаходимо мати вбитого в Україні російського солдата .
— Чи легко вони погоджуються на участь у програмі?
— Ті, хто не можуть мовчати , хочуть розповісти правду і зламати систему, погоджуються легко. Багато хто, звичайно , відмовляються , бояться . Наприклад, коли ми робили фільм про байкерів Путіна, то вели переговори з деякими мотоциклістами , які покинули клуб " Нічні вовки". І всі вони говорили, що їм страшно , що вони бояться розправи Хірурга (глава клубу. – Авт.). Довелося писати інтерв'ю , не показуючи обличчя екс- " вовка" . А нещодавно писали інтерв'ю в Нью- Йорку з російським опозиціонером , який сказав: "Якщо я вже все вам розповів, навіщо мене вбивати ?". Інтерв'ю іноді може бути і гарантією безпеки .
— Чи існують закриті для вас теми , герої , питання?
— Ні, якщо в нашому об'єктиві – чиновник. Моя професія – задавати питання, якими б неприємними вони не були . При цьому я не поділяю людей на перших осіб держави, їх помічників , лікарів, водіїв.
— На вас ніколи не намагалися тиснути?
— Нещодавно за нами була погоня ... Ми намагалися зробити інтерв'ю з одним екс- чиновником, якого активісти звинувачують у корупції . Оскільки по телефону він нам відмовив, чекали його біля будинку . Не дочекалися, а на зворотному шляху за нами був хвіст – чорний броньований джип. І мені, і колегам – журналістам часто надсилають неприємні смс – до погроз ми звикли. І навіть коли отримую квіти без підпису, в редакції жартують, мовляв , перевір , чи немає там годинникового механізму або отрути. Але квіти я дуже люблю, так що готова і далі йти на ризик , отримуючи букети (посміхається).
— На екрані ви сувора і стримана , а в житті?
— Така ж. Зараз хоч з вчителькою перестали порівнювати , коли зняла окуляри . А вдома , звичайно, мене можна побачити в спортивному костюмі, без макіяжу і з хвостиком.
— Стати журналістом було мрією дитинства?
— Чесно кажучи, збиралася стати лікарем. І не просто лікарем, а хірургом. На день народження мені подарували іграшковий медичний набір, і я почала лікувати своїх ляльок. А в журналістику потрапила спонтанно. Мені було 17 років – час вибирати університет і факультет. Сестра сказала: " Тебе ж не відірвати від новин . Дій! Вступай на журфак і відразу починай працювати".
— А як опинилися на телебаченні?
— Все почалося з Севастопольської держтелерадіокомпанії . Я просто одного ранку прийшла до телецентру і стала чекати директора інформаційної служби , так як всередину мене не пустила охорона . Дочекалася і прямо сказала : "Хочу у вас працювати". Через 3 години вже їхала на першу в житті зйомку.
— Переїхавши до Києва , буквально через два роки ви отримали головну телевізійну премію країни – "Телетріумф" . Наскільки важливі для вас професійні нагороди?
— Насамперед мені важливо просте спасибі від глядачів – тих, для кого ми ризикуємо , переходячи дорогу впливовим людям , через яких наші режисери не сплять ночами . Хоча отримувати "Телетріумф" , звичайно, приємно . Готова зробити це ще (посміхається).
— Любите працювати на знос?
— Насправді, якщо потрібно в неділю затриматися на роботі до двох годин ночі, я все одно прекрасно себе почуваю. Це адже моя улюблена справа . А щоб перезавантажити мозок після роботи, вибираюся на корт – теніс дуже допомагає.