Журналіст Сачалко. З дитинства мріяв про цю професію
— Борис , як ви прийшли в телевізійну журналістику?
— Моя мама – журналіст , тому років з 14 я вже знав , що хочу отримати цю професію. Адже з її допомогою ти дійсно можеш принести користь , щось сказати і бути почутим.
— Найперше завдання , яке вам запам'яталося?
— Для мене серйозна журналістика почалася з Майдану. На той момент у мене за плечима було 5-6 років роботи , але саме в ті дні я зрозумів, навіщо взагалі потрібен у цій професії . Добре пам'ятаю події 19-20 лютого 2014 го (у ці дні відбувалися найжорстокіші зіткнення активістів з силовиками , що принесли десятки жертв . – Авт.) , тоді ми виходили в ефір кожні 20 хвилин. У момент, коли виставили камеру, пролунала команда " Ховайся, снайпер !". І ось , ефір іде , а я сиджу в касці під барикадою . Пам'ятаю і те, як ми тікали з Донецька, а всі дороги були перекриті і ми з водієм вибиралися через поле. Пам'ятаю обстріл у Пісках , коли я вперше дійсно сильно злякався. Тоді військові просили відповідь вогонь для прикриття, аби ми просто могли перебігти дорогу. Дай Бог, щоб все це закінчилося добре.
— Скільки ви працюєте в зоні бойових дій і як часто буваєте там?
— Там постійно є хтось з наших . Моя група спочатку працювала на Майдані, потім у Криму, а як тільки почалися перші заворушення на Донбасі, ми відразу поїхали туди.
— Що найскладніше в роботі на війні?
— Вона пов'язана з ризиком, але це важлива частина сучасної історії нашої країни, і я як журналіст не маю права не висвітлювати її . Спочатку було непросто, бо ми ніколи з подібним не стикалися і багато чого не знали, але з кожним разом поступово вчилися, дивилися, як працюють інші . Багато в чому допомагали самі військові.
— Які головні правила роботи там?
— Головне – знімати так , щоб ворог не міг визначити нашу геопозіцію . Не можна знімати загальні плани ; часто бійці навіть не хочуть показувати місце, куди прилетів снаряд , адже за цими даними бойовики можуть зрозуміти, куди бити наступного разу . Нам складно зрозуміти, що можна обчислити по нашій зйомці , тому бували випадки, коли польовий командир сам переглядав весь відзнятий матеріал і говорив, що з цього залишити, а що видалити.
— Як близькі справляються з переживаннями під час ваших поїздок в гарячі точки?
— Дружині було складно звикнути до моїх постійних поїзок в зону бойових дій , але зараз вона більш-менш спокійна. Насправді в країні зараз дуже багато дружин, які чекають своїх чоловіків з передової, і їм набагато гірше, ніж моєї . Я не вважаю, що вправі на що-небудь скаржитися.
— Який настрій зараз у бійців?
— Бойовий ! Ті, хто потрапив в останню хвилю мобілізації , вже пройшли через бої і тепер розуміють, що і як відбувається . Демотиваційних настроїв особисто я не бачив. Процвітає самотворчість – військові своїми руками майструють , хто що вміє, талантів на передовій безліч . Нещодавно ось бійці в Пісках вирили собі великий бліндаж і зробили першокласну баню по всім інженерним законам.
— Як вам вдається відпочити?
— Особисто мені розслабитися допомагають банальні речі : побути вдома з дружиною , сходити в кіно , в ресторан , поспостерігати за мирним життям і таким чином відволіктися від пережитого. Набагато складніше військовим – війна кардинально змінює людей , і до кінця ротації їм потрібна тривала реабілітація . Адже людям , які приїжджають з фронту , дуже складно адаптуватися. Волонтери та психологи допомагають, але їх зусиль катастрофічно не вистачає.