Особливо – євреїв і циган. За різними підрахунками, тоді загинуло понад сто тисяч осіб.
В руках квіти, на очах – сльози. Святославу Григоровичу – 75. Він ледве ходить, але не бути тут у цей день не може. Він зумів вижити в Бабиному Яру. Але тут назавжди залишилися його батьки.
"Коли маму заарештовували, я вкусив німця. Він мене вдарив чоботом, перебив ногу, спину, і я після цього десять років лежав", – розповідає він.
"Коли радянська армія наближалася до Києва, фашисти ліквідували поховання і спалювали трупи для того, щоб приховати сліди свого злочину", – говорить Олександр Сусленський, президент Всеукраїнського єврейського ради.
У скорботній ході по так званій "дорозі смерті" йдуть – сотні людей. Серед них і посол Німеччини в Україні.
"Я посол тієї країни, яка принесла Європі війну і знищення, а в Бабиному Яру спричинила десятки тисяч смертей. Демократична Німеччина, відчуваючи історичну відповідальність, завжди буде стояти на боці тих, хто бореться з расизмом, антисемітизмом і ксенофобією", – підкреслив Крістоф Вайль, Надзвичайний і Повноважний посол Німеччини в Україні.
Але було чимало і тих, хто, ризикуючи власним життям, намагалися врятувати приречених на смерть від нацистів. Софія Григорівна – ховала сусідів-євреїв у сараї.
"Алік почав плакати, вона затуляла йому рота. Майка каже: мамо, він помре!!! І мама спокійно відповідає: він помре, може, ти будеш жива", – згадує Софія Ярова.
У Бабиному Яру було розстріляно і замучено більше ста тисяч осіб.