Сергій Магера
Україна продовжує наздоганяти поїзд світової декарбонізації.
Національний екологічний порядок денний продовжує лихоманити. 2020 року Мінекології повністю провалило реалізацію екологічної політики, у тому числі підготовку Другого національно-визначеного внеску (НВВ2) України до Паризької угоди щодо клімату. У 2021 році після зміни керівництва міністерства українська сторона змогла, хоч і насилу, підготувати оновлений проєкт НВВ2 до кліматичного саміту в Ґлазґо, де відбулася його презентація.
Влада вважає, що поїздка української делегації до Ґлазґо та презентація НВВ2 пройшли успішно. Але у бізнесу, який має на практиці реалізовувати заходи щодо декарбонізації, залишилася своя думка. Ще перед самітом вітчизняні промисловці висловлювали думку, що зобов'язання України зменшити до 2030 року викиди СО2 на 65% від рівня 1990 року завищені. Бізнес не витягне це ні за грошима, ні за часом. Тим більше, що на законодавчому рівні досі не прийнято і не імплементовано всю потрібну для декарбонізації нормативно-правову базу.
Але голос бізнесу, як завжди, не був почутий. Українські чиновники, мабуть, вважають, що знають усе краще за підприємців. Насправді така хибна думка призводить до системних помилок. Досі не зрозуміло, навіщо наша країна взяла на себе зобов'язання зменшити викиди СО2 на 65%, якщо Євросоюз із його фінансовими можливостями пообіцяв зменшити їх на 55%? Для кого вся ця "європоказуха"? Крім того, влада досі не має чіткого уявлення, де взяти 101 млрд євро, потрібних для реалізації НВВ2. У тексті документа згадується допомога міжнародних партнерів, хоча малоймовірно, що вони нададуть Україні таку суму.
Віце-прем'єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Стефанишина нещодавно заявила, що план імплементації НВВ2 буде готовий до кінця першого півріччя 2022 року. За словами чиновниці, про гроші на українську декарбонізацію влада планує вести переговори зі США, ЄС та Великою Британією. Це, звичайно, добре, але подивіться на термін. Очевидно, що у 2022 році українська влада "народить" у кращому разі план імплементації. Переговори про гроші зазвичай займають тривалий час, і навіть у разі їх успіху кошти почнуть надходити не відразу і малими траншами. У результаті ми провалимо терміни і не виконаємо своїх зобов'язань, даних у Ґлазґо.
Дивно, що уряд повністю уникає діалогу про створення Фонду декарбонізації, законопроєкт про створення якого лежить у парламенті, а також не бажає надавати бізнесу пільги та преференції для прискорення впровадження екотехнологій у виробництві. Напевно, будувати повітряні замки легше, ніж робити справжнє діло. До того ж цій владі точно не доведеться 2030 року відповідати за зобов'язання, взяті перед усім світом у 2021-му.