За два роки роботи в парламенті я побачила всякого – навчилася прощати, не відповідати на образи, абстрагуватися від хейта опонентів. Ось тільки не звикну до скотського ставлення до людей, яке час від часу проявляється прямо у мене на очах.
Вчора під стіни Ради з'їхалися шахтарі – інваліди праці, потерпілі та члени сімей загиблих на виробництві. Кілька місяців вони протестують проти ліквідації Фондів соціального захисту – не хочуть, щоб їхні гроші передали в держбюджет, побоюються втратити регреси. Я добре знайома з цією проблемою, оскільки готувала відповідні правки до законопроєкту №2743.
Місяцями питання не вирішується, люди змушені їхати до столиці, де їх не хочуть слухати. Ще вчора вони були героями – добували вугілля і розвивали національну енергетику, а сьогодні від них сахаються – відгороджуються поліцейськими шеренгами, перегороджують дороги автобусами. Навіщо? Чому? Адже ніхто не порушує громадський порядок, люди приїхали поговорити з владою, яку самі ж обрали.
Я прошу віце-спікера Стефанчука пропустити на переговори в Раду ініціативну групу від мітингувальників. Через півтори години така зустріч була організована за участю голови комітету з питань соціальної політики Галини Третьякової. Сказати, що сторони прийшли до спільного знаменника, на жаль, не можу. Переговори будуть продовжені. Радує, що вони взагалі стартували. Сподіваюся, в результаті парламент зверне увагу на проблему цих людей і піде їм на зустріч. Обіцяю зробити для цього все потрібне.