Здатність авторів цих книжок гратися у кримінальні ігри зі своїми героями і бачити таємні причинно-наслідкові зв’язки зачаровує і переконує в одному: це справжня психологічна література. Тож родинний трилер, кримінальна драма чи містичний детектив – будь-який жанр цього захоплюючого чтива не залишать байдужим ні любителя "жахливих" історій, ані прихильників серйозної аналітики.
Едріан Мак-Кінті. Ланцюг. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2020
Стівен Кінг недаремно називає цю історію кошмарною, пронизливою та оригінальною, адже коли вам, за сюжетом, телефонують і кажуть, що краще не знати, з ким зв’язалися, то нічого не залишається, як виконати вимоги. Тому, коли тринадцятирічна Кайлі зникає, її мати-одиначка Рейчел впадає в розпач, бо виявляється, що їй доведеться не просто заплатити викуп: аби врятувати власну доньку, вона мусить викрасти іншу дитину. Цього хоче Ланцюг, а будь-яке порушення правил означатиме смерть для Кайлі. Рейчел не має вибору і приймає умови злочинця. Здається героїня потрапила в пастку, з якої не вибратися, оскільки невідомо, хто стоїть за таємничим Ланцюгом, скільки їх і які вони мають наміри. Наразі Рейчел відомо одне: хай що станеться, Ланцюг повинен жити й продовжувати свою гру. Інакше загинуть усі. "Вона кладе в спортивну торбу молоток і долото й хапає ліхтарик. Про всяк випадок дробовик теж бере з собою. Він точнісінько поміщається всередину. Коли вона йде берегом припливної затоки, починає накрапати. Небо затягло сірим, а на заході скупчились моторошні чорні хмари. Дощ її влаштує. Прожене роззяв і собачників. Вона замислюється, чи тримають викрадачі Кайлі в теплому й безпечному місці. Вона чутлива дівчинка. Їй потрібна опіка. Рейчел стискає кулак і б’є себе в стегно. "Я йду, Кайлі. Я йду. Я йду".
Маріша Пессл. Нічне кіно. – К.: Рідна мова, 2019
За сюжетом цього роману в стилі нуар, що нагадує тексти Стівена Кінга і Стіга Ларсена, культовий кінорежисер не з'являвся на публіці більше 30 років. Ось уже чверть століття його фільми не виходили в широкий прокат, демонструючи лише на таємних переглядах, відомих як "нічне кіно". Для своїх численних фанатів він людина-загадка. Натомість для головного героя роману, кримінального журналіст – ворог номер один. А для юної піаністки-віртуоза – батько. Якось вночі на закинутому складі Мангеттена поліцейські знаходять її тіло, вважаючи, що це самогубство. Утім, це не перша смерть в історії відомого роду, з якого походить дівчина, і на який накладено прокляття. Герой-журналіст впевнений, що це не просто збіг, беручись за розслідування і будучи втягнутий в гіпнотичний світ, де всі чогось бояться і все не те, чим здається. Свого часу він намагався вивести культового режисера на чисту воду, але поплатився кар’єрою. Якою тепер буде ціна розслідування?
Алекс Майклідіс. Мовчазна пацієнтка. – Х: Віват, 2019
Життя героїні цієї історії, здавалося б, ідеальне. Успішна художниця та щаслива дружина, вона мешкає у великому будинку в найкращому районі Лондона. Аж поки одного вечора не всаджує п’ять куль в обличчя свого чоловіка. Жодного пояснення, жодного виправдання – протягом наступних шести років Алісія не вимовить ані слова. Тривале мовчання жінки і її таємничий автопортрет перетворили це вбивство на загадку для суспільства. Мовчазну пацієнтку переховують від уваги ЗМІ у "Ґроу", судово-медичній установі в Північному Лондоні. Психотерапевт Тео Фабер переконаний, що зможе розкрити таємницю злочину й вилікувати Алісію. Та причини її мовчання заховані куди глибше, ніж він гадав. І якщо вона заговорить – чи захоче лікар почути правду?
Поліна Кулакова. Дівчина, яку ми вбили. – Вінниця: Дім Химер, 2019
Новий роман цієї авторки – це вже третій з черги психологічний трилер. Цього разу дія розгортається в Івано-Франківську кінця двотисячних. Передують тому події з кінця дев’яностих. Компанія підлітків з п’яти осіб, затіяли здавалося б невинну гру, яка закінчилася не так, як вони розраховували. У тій грі дівчина Ліда програла, і тепер вона та, яку жоден з них не забуде. Через сімнадцять років після тих подій, п'ятеро підлітків, що вже давно стали дорослими знову зустрінуться, щоб налагодити відносини та пробачити старі образи. Але тінь минулого накриє кожного з них, тож починається нова гра. Загалом це чтиво хоч і на пару годин, але з таких, що тримають читача в напрузі до самої розв'язки і залишаються в пам’яті надовго.
Ирина Лобусова. Лугару. – Х.: Фоліо, 2019
За сюжетом цього містичного трилера, головна героїня спочатку була свято впевнена, що Лугару – симбіоз людини і вовка – це щось з галузі міфології, аж поки події, що стали відбуватися з нею, змусили докорінно змінити цю наївну думку. Адже вона працює в моргу, оскільки більш нікуди не прийняли, і трупи, які стали їй траплятися, дуже і дуже дивні. Смерть людини, як показала експертиза, настала через те, що хтось перекусив їм сонну артерію. А після проведеного додаткового аналізу стає ясно, що на їх шиї залишилися сліди зубів людини. Крім того, навіть у буденному житті героїні починають відбуватися моторошні події, що іноді нагадують сцен з "Майстра і Маргарити" Булгакова, коли розкрили вампірську суть Варенухи. "- К тебе должен кто-то прийти? - Нет... Не в том речь. Сосед попросил одолжить, чтобы квартиру посторожил. Он на сутки уехал... Утром его заберу, – Виктор заговорил быстро-быстро, а глаза его забегали по сторонам. Вдруг ясно и отчетливо Зина поняла, что Виктор лжет. Понимание это пришло яркой вспышкой, освещая как бы самые темные участки страшной комнаты". "Всегда был смышлен", – як сказав з цього приводу в класика вищезгаданий персонаж.