Іноді я жалкую, що чиновники не дають клятву "не зашкодь". Це було б дуже корисно в українських реаліях. Багатьох відверто неефективних рішень влади можна було б уникнути. Але доки ми не маємо такого принципу, з'являються такі ініціативи, як, наприклад, проєкт наказу Мінінфраструктури про обмеження терміну експлуатації вантажних вагонів до 22 років. Ця ідея не тільки не має під собою виразного економічного обґрунтування, а й її реалізація може призвести до масштабних збитків національної економіки.
Якщо припустити, що завтра цей наказ набуде чинності, то доведеться раптово списати 75 тис. вагонів. Серед них виявиться 63% усіх напіввагонів, що є в країні та 100% усіх зерновозів. Напіввагони є основним транспортним засобом для перевезення вантажів ГМК залізницею. Із зерновозами все зрозуміло вже виходячи з їхньої назви. Постачання вантажів у цих типах вагонів у 80% випадків стосується експорту. Тому можна сміливо припустити, що практична реалізація наказу МІУ призведе до повного колапсу залізничної логістики експортних вантажів.
Що буде далі, здогадатися нескладно. Компанії-експортери втратять свої контракти і змушені будуть тимчасово зупинити роботу. Деякі просто збанкрутують, оскільки сплату податків та обслуговування кредитів ніхто не скасовував. Без роботи залишаться сотні тисяч українців, держава втратить десятки мільярдів податкових надходжень, а мономіста, що залежать від експортних підприємств, опиняться на межі виживання просто у розпал опалювального сезону, коли муніципальна економіка є найбільш уразливою. За оцінками, загальні збитки економіки становитимуть щонайменше 2 млрд дол. на рік.
Як не дивно, проєкт рішення МІУ має прихильників — це власники вагонобудівних заводів. Їхній інтерес полягає в тому, щоб отримати замовлення на будівництво нових вагонів на суму 107 млрд грн. Мріяти, звісно, не шкідливо, але навряд чи отримання підрядів у такому обсязі є реальним. Справа в тому, що таких коштів сьогодні не має ні у бюджету, ні у приватному бізнесі. Будувати вагони доведеться не менше ніж п'ять років, за цей час від українського експортного потенціалу залишаться лише спогади. Кому тоді, скажіть, потрібні будуть нові вагони?
Економіка є дуже складним та чутливим організмом. Тут не можна ухвалювати рішення, не прорахувавши його наслідків. Інакше справа може обернутися катастрофою, як, наприклад, втратою 10 млрд дол. протягом п'яти років через бажання чиновників будь-що дати заробити вагонобудівникам на шкоду багатьом іншим галузям. Проблему вагонів треба вирішувати, але не одноосібно у стінах МІУ, а у діалозі з бізнесом, як це заведено у всьому світі.