Як заведено, найбільша проблема лідера – сам лідер. Крім відомих претензій до глави держави, який цю сильно недосконалу державу на собі значною мірою замкнув і за це неминуче розплачується, президент витрачає ресурс, який допомагав йому утримувати симпатії. Це нормальний людський інтерес. Історія хлопця, який добровільно вирушив із раю шоу-бізнесу до пекла української політики, перестає утримувати увагу. Вона обіцяла найнеймовірніші повороти та пригоди, нехай і безглузді, а перетворюється на занудний виробничий роман, головне місце в якому займає "Велике будівництво" та сварки в колись поспішно набраному робочому колективі з аргументами у вигляді середнього пальця. Вова частіше похмурий, а в очах туга. Ворогів все більше, і вони все нахабніші. Публіка ділиться на тих, хто занудьгував та плюнув, і тих, хто починає злитися.
У той же час все розвивається за базовими законами сценарного мистецтва: наростання нерозв'язних протиріч у другій половині терміну і вихід на переломну точку, де персонажа накриває криза, в якій він або героїчно демонструє, чому його навчили все попереднє життя і останні обставини, що перевернули душу, або стає жертвою цих обставин. До речі, заявлена боротьба з олігархами дає багатий матеріал для захоплюючого сюжету, якщо не перетворювати її на фарс, не кажучи вже про те, що вона може стати джерелом справжнього, заразливого куражу, якого історії та її головному герою так очевидно не вистачає останнім часом. Без нового розгінного ступеня краще про перемогу у 2024 році не думати. Усім краще.
Джерело: Facebook Леоніда Швеця з посиланням на "Слово і діло".