На тлі наростаючої істерії та чуток про евакуацію співробітників іноземних дипмісій сьогодні в Києві з ініціативи німецької сторони спокійно стартував перший етап конференції з операційного планування структурних змін у вугільних регіонах України.
Тут були представники посольств Німеччини та Великої Британії, Німецького товариства з міжнародного співробітництва (GIZ), Єврокомісії, ЄБРР, Світового банку, Європейського інвестиційного банку, USAID. Фактично у Києві зібралися представники всіх донорських та міжнародних фінансових організацій, які готові простягнути Україні руку допомоги – і не лише дружню, а й фінансову – на етапі перетворення вугільної промисловості.
Але давайте будемо реалістами: Україні не вдасться повноцінно розпочати заявлену трансформацію, доки уряд не представить повноцінну концепцію та прискіпливий поетапний план перетворення галузі.
Потрібно нарешті визначитися, куди ми рухаємося: ми відмовляємося від вугілля, під чим підписалися на кліматичному саміті у Ґлазґо? Або ми "не декларуємо амбіцій про відмову від вугільної генерації до 2035 року", про що пише віце-прем'єрка Стефанішина? І як взагалі ці дві заяви корелюються між собою? Мені відверто незрозуміло.
Очевидно, що потрібний чіткий поетапний план. Причому мало його просто "спустити з Кабміну низам", спочатку його треба предметно опрацювати разом із вугільниками та тепловиками, врахувати їхні пропозиції та конкретні потреби.
Практика показала, що Україна не зможе найближчими роками відмовитися від вугілля, оскільки критично від нього залежить, особливо в осінньо-зимовий період. Але й від процесу трансформації теж не можна відмовитись. Тому від імітації його підготовки треба перейти до конкретики та, нарешті, відповісти: скільки років ще теплова генерація буде складовою енергетичного балансу; скільки вугілля Україна планує видобути найближчим десятиліттям, щоб вугільники та тепловики могли повноцінно планувати свою діяльність.
Від цього безпосередньо залежить доля десятків тисяч шахтарів та мономіст із сукупним населенням до 500 тисяч осіб у Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Волинській та Львівській областях. Ключове, щоб у процесі "справедливої трансформації" жоден із гірників не залишився без працевлаштування. Треба створювати альтернативні робочі місця, запроваджувати програми соціальної підтримки, перекваліфікації нинішніх працівників вугільних підприємств, які підпадають під реорганізацію.
На жаль, але досі все це теоретично. У бюджеті-2022 на "справедливу трансформацію" заклали лише 118 мільйонів гривень. Власне, копійки. Сам план перетворень остаточно не опрацьовано. Це при тому, що країна має найпотужнішу підтримку з боку міжнародних донорів, якою гріх не скористатися. Тому замість того, щоб панікувати, давайте вже нарешті приступати до роботи.