Одні з авторів цих книжок пишуть про безкінечне застілля, під час якого змінюються часи і люди, другі так само запрошують в окремий вимір, де не важить нічого більше крім тексту, читача і емоцій. Ясно одне – тактика споглядання і осмислення в епоху епідемій і катаклізмів переходить у стратегію зміни власного ставлення до самого світу, в якому всі ми нібито досі живемо. Утім, чи у тому самому?
Арно Каменіш. Усе допито. – Чернівці: Видавництво, 21, 2020
Це третя книга з трилогії Арно Каменіша, в якій автор оповідає про сільську кнайпу "Гельвеція", де за спільним столом зазвичай збираються завсідники-горяни. Це – їхні прощальні набутки перед закриттям віковічної "Гельвеції". Усе закінчується. Однак, поки ще є хтось, хто розповідає, останній келих не допито. У цій книзі багато діалогів, прямої мови, живих бесід горян, приправлених влучними жартами, дотепами, тонким гумором та іронією, що робить оповідь особливо жвавою й ритмічною. Книга написана літературною німецькою мовою зі введенням у текст сурсільванського діалекту, що надає книзі ще більшої харизми. "Будьмо, каже Отто і п'є. Абих жили! Ставить на стіл порожнього пивного кухля, но, страшенно несправедливо він там угорі розподіляє. Якби ми не були вже однією ногою в могилі, то б уже давно моцно віддухопелили один одного за таку, як Марія, каже Луї до Отто, ламали б кістки один одному кожної п'ятниці заново, така жінка одразу закрутить тобі голову до повного помутніння, хіба ні, Алексі, він штурхає його ліктем, диви, навіть наш фризієр збадьорився, най-тебе-най-тебе, ‘би тобі добро було, каже Отто…"
Василь Махно. Вічний календар. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2019
Переїхавши свого часу з Тернополя до Нью-Йорка, автор цієї книжки, крім віршів, став писати есеї, оповідання і навіть п’єси. "Вічний календар" – це його новий роман, в якому, як це зазвичай буває у довгій еміграції, розповідається історія роду. Тобто збирання далекої Вітчизни за спогадами і згадками. Тож сама книжка – по суті, черговий український літопис, масштабна родинна сага, в якій поєднуються, переплітаються, співіснують і антагонізують історії кількох українських сімей від ХVII століття до наших днів. Тло — всесвітня історія, в якій ніколи не бракувало ні воєн, ні зрад, ні одвічної жаги до життя. Герої роману Василя Махна несуть у собі риси різних поколінь, національних характерів і ментальностей, протистоять часу й обставинам, витворюють і продовжують себе, повсякчасно утверджуючи одвічний постулат: історія насправді не вчить, вона тільки гартує.
Таїсія Наконечна. Безріччя 2.0 – Чернівці: Видавництво 21, 2019
Думки і теми, фантазії і, як-то кажуть, проблематика, яким присвячена ця збірка, насправді не мають часової прив’язки, як можемо здогадуватися з її назви, хіба що ріка Вічності трохи врівноважує геопоетичні протиріччя. Тож на читача чекає відкриття химерного світу, де немає місця реальності, натомість панує фантазія і суцільні перетворення звичних речей на справжні дивовижі. Утім, хіба може бути інакше у світі справжньої поезії? При тому, що "може це зовсім не вірші / а розмальовані жаби", як застерігають нас на початку, а згаданий поетичний дивосвіт – поруч, його мешканців треба лише розгледіти. Ось "на курячій лапці хатка / біжить по шосе в Дрогобич", де "місто фарбує губи помадою / тіні наводить неоновим променем і "ти рвешся до раю й шукаєш свою Маргариту", ось "весна влаштувала елітний фуршет" і "в чорній пляшечці з-під гарячої отрути / залишилися неотруєні серця", ось "сумний магістр у дзеркалі вікна – / самотній гість з ненашої галактики". У цьому світі живуть і кохають, філософствують, сумують і радіють життю герої та персонажі немовби справді, з невідомої галактики, де образи і символи – ніби з наших, натомість де ж таке буває?.. "Вам, мабуть, цікаво, що це таке за місце і для чого я вас сюди закликала, – озивається авторка. – На жаль, мало чим зможу допомогти. Для того, аби розібратися, доведеться прочитати підряд всі вірші з цієї збірки, потім прочитати їх через один, потім у зворотному порядку і у зворотному порядку через один, потім в довільному порядку, ще кілька разів. І от, коли дочитуватиме котрийсь із разів, вам може здатися, що порядок прочитання, насправді, нічого не означає і від перестановки віршів нічого не змінюється. Якщо з Вами станеться саме так, вітаю! Ви опинилися у Безріччі! Бо Безріччя, то такий окремий вимір, де не важить нічого більше крім тексту, читача і емоцій від прочитання поезії. Все решта – від лукавого". Тож читаймо!
Катерина Міщенко, Сюзанна Штретлінг. Рухливий простір. – К.: Медуза, 2019
Досліджуючи таке просте, здавалося б, явище, як "простір", який нібито довкола нас, авторки цієї книжки нагадують, що донедавна територіальна політика винесла його в геополітичний центр і водночас перетворила на табуйовану зону. Натомість пізніше виникає топографічний поворот, першочергове завдання якого – розглядати простір не як "природну, географічно задану величину, яка спершу була порожньою ємністю і просто потребує заповнення, а як певний культурний, недійний і соціальний продукт, змінний в історичному контексті". Тож спроба нового погляду знаходить своє вираження вже в заголовку антології. "Рухливий простір", як стверджують авторки, це не стійкий, утверджений, непорушний а "процесуальний простір, рухливий і плинний, але його можна розхитати, він крихкий, недовершений і несконсолідований, це простір з відкритими флангами і вразливими зонами".
Паскаль Гілен. Перформування спільного міста. На перетині мистецтва, політики й громадського життя. – К.: Ist Publishing, 2019
Місто, спільнота та музей — це головні теми, з якими працює автор цієї збірки, провідний соціолог культури. Він визначає головні принципи існування у спільному міському просторі та ставить питання: чи можливе спільне місто сьогодні і якщо так, то які шляхи його створення? До інших ключових питань книжки також належать: сучасне становище культурних інституцій у світі, майбутня роль музеїв, художніх академій та виклики, на які доводиться відповідати інституціям у спільному місті. "Місто завжди перебуває в русі, й будь-яка типологія, що намагається його зафіксувати, не бере до уваги складнощів реального життя", — пише автор, наголошуючи на співучасті та співіснуванні в безладі міського життя.