Вчора рано вранці я вийшов на балкон, вдихнув повітря і зловив себе на тому, що анітрохи не здивувався сильному смогу. Позначилися кілька днів домінування в інформаційному просторі подробиць гасіння пожежі на нафтобазі у Васильківському районі.
Задумався тільки, що ж може горіти у мене "на районі". Та що завгодно! Праворуч – якісь склади незрозуміло чого на територіях занедбаних підприємств. Трохи далі колись великий завод, що живе з орендної плати від виробників невідомо чого, що розташувалися на його території, і, знову-таки, складів. Зліва – якісь ремонтні підприємства і ще багато-багато складів. За ними – останки одного з найбільших радянських хімічних заводів, визнаного особливо небезпечним ще в ті часи, коли він працював. Ніхто точно не знає, чи повністю вивезли з його території весь забруднений ртуттю грунт. Скоріш за все ні.
І скрізь – житлові будинки, школи, дитсадки... Столиця, одним словом.
Практично відразу ж з інтернету дізнався, що вночі горів ліс в межах міста в моїй стороні, пожежу вдалося швидко ліквідувати. Слава Богу. Цього разу.
Але з чим не можна миритися – так це з тим, що катастрофи, подібні пожежі на нафтобазі далеко від великих населених пунктів, цілком вірогідні в будь-якому промисловому місті і навіть в тримільйонній столиці. Особливо коли в країні панує безгосподарність у всьому.
Що стосується Києва, то він спочатку, як личить столиці, не був промисловим. У 1934 році, знову перенісши сюди столицю з Харкова, партія зобов'язалася зробити з міщансько-купецького Києва зразковий індустріальний центр. З того часу Київ перестав розвиватися як місто для людей. Замість публічного простору, де міг би реалізовуватися міський спосіб життя, Киев тільки спотворюють часто екофобними, ресурсоємними і техногенно небезпечними заводами. І на додачу до них моторошними спальними районами.
Подумати тільки: майже дев'ять відсотків площі Києва займають промислові та складські території. Більше 10 тисяч підприємств в 20 промислових районах і в ряді промзон. А ще гіганти в самому центрі – "Арсенал", "Більшовик", "Артем" і так далі, включаючи завод "Радар", що відноситься до першого класу екологічної шкідливості.
Це повністю суперечить об'єктивним реаліям розвитку столиць цивілізованих країн. Більшість київських низькотехнологічних підприємств не можуть випускати конкурентоспроможну продукцію, їх основні виробничі фонди безнадійно застаріли і зношені, а території перевантажені відходами та шкідливими речовинами.
Тисячі заводських гектарів директора здають в оренду, а гроші забирають собі. Що розміщується на цих територіях? Цілком можливо, хімікати, зброя – та хоч атомна бомба. Цього не знає ніхто!
Не сумніваюся, що у Києва повинна бути інша місія – стати одним з європейських центрів розвитку науки, культури, освіти та міжнародного туризму. Вважаю, цього хоче більшість активних киян.
Треба обмежити промислові функції Києва, замінити фізичну працю розумовою, розвивати "сервісну економіку" і інтелектоємні види діяльності.
А найголовніше – позбутися екологічно небезпечних виробництв і складів. Ліквідувати, винести подалі за місто. До речі, будь-який інвестор розуміє, що якщо є сенс розвивати підприємство, то за межами міста оренда землі набагато дешевше, а екологи, санепідемслужба, пожежники – подалі.
І це не складно. Досить привести у відповідність з цими актуальними вимогами міську містобудівну документацію. Фактично, потрібна політична воля. Але вибори на носі, і київська влада щосили піариться на темі боротьби з незаконними МАФами. Справа, звичайно, потрібна. Десятками в день демонтують кіоски. Правда, незабаром їх виявляють в інших районах і знову демонтують, після чого вони знову з'являються на старому місці. Але боротьба йде, красива картинка для телебачення забезпечена.
З іншого боку, руїни промпідприємств перед виборами як ніколи починають "любити" політики всіх мастей, називаючи цю потенційну техногенну загрозу і джерело екологічних забруднень не інакше як "робочі місця".
Крім того, наважившись позбавити Київ від небезпечних виробництв і складів, міська влада повинна вирішити іншу проблему: що буде на їхньому місці. Зараз будують те, що хочуть – без обмежень і контролю. Потрібно встановити чіткі правила гри для інвесторів і забудовників, яким вони, безумовно, будуть з усіх сил опиратися.
Тому демонтувати кіоски куди спокійніше.