Цей лютий обіцяє бути багатим на події. У 2022 році ми відзначаємо 125 років створення Маріупольського металургійного комбінату. 13 лютого 1897 року трубозварювальний цех підприємства видав першу продукцію. Це – офіційний день народження меткомбінату.
Середньовічна приказка говорить, що колись всі дороги вели до Риму. Але у розпалі Промислової революції вони вели до Маріуполя. А все завдяки появі залізниці Оленівка-Маріуполь у 1882 році. З Донбасу до морського порту розпочали активно постачати вугілля. Незабаром потужностей тодішнього порту не вистачало. 1889 року в Маріуполі звели глибоководний порт. Він був другим за вантажообігом тодішньої імперії після Одеси.
Все це – витоки важливої події, яка перетворила Маріуполь з невеликого купецького містечка на промисловий центр.
Батьки-засновники комбінату – банкір прусського походження Адольф Юлійович Ротштейн та його компаньйон, американець Едмунд Дютіль Сміт. У квітні 1896 року вони звернулися до уряду Російської імперії за дозволом створити "Нікополь-Маріупольське гірське та металургійне товариство". Разом із товариством "Провіданс" воно вважається прабатьком міського комбінату. У травні того ж року підприємці отримали дозвіл від імператора Миколи II. Вони купили трубопрокатний завод у США та відправили його до Маріупольського порту. Лайнер з верстатами, трубами, металоконструкціями, плитами та всім потрібним – аж до болтів та гайок! – приплив до нас через океан.
У грудні 1986 року розпочався монтаж. Вже 13 лютого 1897 року (або 1 лютого за старим стилем) було зібрано та запущено в роботу мартенівську піч, листопрокатний та трубозварювальний стани. Тобто завод було введено в роботу практично за два місяці. Навіть у наш час це звучить вражаюче. Краєзнавці пишуть, завод будувався за найактуальнішими на той час технологіями та випереджав Європу – зокрема Юзівський завод, привезений з Англії.
Технології раз і назавжди змінили перебіг історії. Маріуполь наприкінці ХІХ століття виріс майже вдвічі. Перепис 1890 говорить про те, що в Маріуполі тоді проживало 19 тисяч людей. Перепис 1897 року свідчить, що населення збільшилося до 31 тисячі.
Я впевнений, що технології – це історична потреба і в наші дні. Сьогодні Маріуполю, як і всій українській промисловості, потрібен новий Ренесанс. І зараз один із ключових напрямів розвитку промисловості – її декарбонізація. Потрібно підвищувати екологічність виробництва. Потрібні зрозумілі, прозорі умови для бізнесу у цьому напрямку. А ще – підтримка держави.
Поки що в уряді пишуться плани, концепції та стратегії. Рішень немає. Діалогу з промисловцями – немає. Нормативної основи з декарбонізації – немає. Проте зобов'язання країни скоротити викиди вуглекислого газу ніхто не скасовував. Обіцянки нашої країни міжнародним партнерам дуже значні – на 65% до 2030 року.
Уряд уникає будь-яких розмов про створення Фонду декарбонізації, законопроєкт про який давно лежить у парламенті. Саботаж? Можливо. Одне лише зрозуміло. Якби колись у 1896 році підприємці Ротштейн і Сміт так само підходили до будівництва заводу в Маріуполі, як наш уряд сьогодні – до декарбонізації, то Маріупольський комбінат, напевно, ніколи не був би побудований.