Ми практично нічого не можемо зробити за межами своєї квартири. У рідкісних випадках, якщо це працююче ОСББ, ці межі розширюються до під'їзду і двору. Все. Далі ніхто з нас, якщо він не Кличко, не в змозі ніяк вплинути на події в місті, на його життя, побут, благоустрій, торгівлю, транспорт, екологію, порядок, чистоту, красу... Ні на що.
Ми наводимо ідеальну чистоту в квартирі, знімаємо взуття біля дверей, вішаємо дорогі штори, укручуємо енергозберігаючі лампочки, але виходячи з квартири, вступаємо в лайно на темних сходах.
Ніхто в місті не має впливу на міські служби та міських чиновників. Зараз в силі громадські активісти, але вони мають більше впливу на роботу парламенту і уряду, ніж на роботу двірника і електрика в своєму будинку. Не впливають активісти ніяк ні на мера нашого, ні на Київраду, ні, тим більше, на КП "Плесо", яке нібито має доглядати за озерами, але вважає за краще оголошувати їх закритими для купання. Далекі від громадського впливу начальники екс-ЖЕКів, парків, транспортних компаній, що комунальних, що приватних.
І все б нічого, ми б і не помічали цієї віддаленості влади, якби в місті все було ОК.
Але не ОК в місті. Зовсім не ОК.
На керівних посадах в міській адміністрації та комунальних підприємствах знаходяться люди, які не знають своєї справи, які не вміють працювати, не професіонали. Це ж стосується і міських народних обранців.
Ви звертали увагу, як малюють розмітку на київських дорогах? Тільки на прямих ділянках. Розмітка переривається на всіх перехрестях, де рух під кутом або по колу, на стиках вулиць. Тобто, розмітку роблять там, де легше, де вміють, а там, де трохи складніше, вже не вміють. У всьому світі вміють малювати дорожню розмітку на перехрестях, а у нас – ні. Хоча саме там найбільш аварійно-небезпечні ділянки.
Ще приклад. Ремонтники зняли асфальт, ремонтували трубу. Зробили справу, закопали яму. Приїхали дорожники, зняли ще трохи асфальту, щоб краї ями вирівняти, склали його на купу, заасфальтували і поїхали. Двірник-жінка ледь не плаче. Їй треба прибрати цю купу старого асфальту. Але куди? Як? Руками ці брили не підняти, техніка потрібна. Техніку ніхто не дає. Твоя ділянка, прибирай, як хочеш. Ось і ходить двірник вже тиждень під загрозою звільнення, а ламаний асфальт шматками лежить гіркою на газоні. Вірніше, на місці, де повинен бути газон.
Про газони, до речі. Жаркий червень висушив всю траву. Про полив в місті давно забули. Знайшлися розумники, які згадали стару сільську звичку випалювати суху траву. Тепер у багатьох місцях кияни милуються вже не на пожухлі газони, а на попелище. Естетичне задоволення зашкалює. Хоча є перевірений рецепт – газони треба поливати водою, іноді підстригати, і вони будуть зеленими і красивими. Тим більше, що Київ стоїть на повноводній річці, і з водою у нас проблем немає. У нас є тільки проблема зі злодіями-монополістами, які на фактично дармову воду ставлять грабіжницькі тарифи.
Багато розмов про "незаконну" рекламу. З зовнішньою рекламою та рекламою на транспорті в місті, дійсно, свавілля. Але реклама повинна бути не "незаконною", а красивою, не спотворювати місто, будинки, пейзажі. Який сенс того, якщо я в автобусі замість чистого вікна повинен милуватися "законною" рекламою. Або, якщо прекрасні види міста загороджує "законний" гігантський щит, як на лівому березі на з'їзді з моста Патона. Бездарні керівники, які приймають рішення про "законності" такої реклами, не мають ні найменшого уявлення про красу, естетику та зручність.
Що робити? Дайте право контролю самим городянам!
Треба визначити в місті низовий рівень самовизначення – Місцеві громади, які багато в чому можуть збігатися зі звичними мікрорайонами та історичними місцевостями. Там вибрати місцевих депутатів, які вже на місцях, там, де вони проживають, стежитимуть за будинками, дворами, спортмайданчиками, парковками, тротуарами і доріжками, вулицями та транспортом. За всім тим, з чого складається наше повсякденне життя вдома. І, маючи відповідні повноваження, відстоювати інтереси киян в усіх сферах. Щоб не чекати, коли приїде хтось із адміністрації і випадково помітить проблему.
Давайте змусимо Кличка і депутатів Київради повернути місто його жителям.