Ірина Білик – про російську естраду, яку вчать ні про що не думати
Коли я розповідаю, що намагалася зв'язатися з російськими колегами та пояснити їм правду про війну, мене іноді питають: а навіщо? Ти правда розраховувала на їхнє розуміння? Так, друзі, саме так. Я розраховувала, що люди, яких я знала багато років, не залишаться осторонь, не відвернуться від мене та України. А в тому, що голос кожного важливий – я певна.
Відомі люди мають величезну частку відповідальності. Нас чують мільйони. Ми можемо показати, пояснити, достукатися до людей, які нам довіряли роками. Приголомшливі Kalush Orchestra попросили допомоги "Азовсталі" на весь світ. Блогери – Бідняков, Птушкін, Комаров – показують людям наслідки звірств рашистів. Особисто я приєдналася до проєкту Голоси мирних Фонду Ріната Ахметова. Як посол я збираю та розповідаю історії людей, які постраждали від війни. Немає неважливих історій. Кожна трагедія має бути почута (тому зайдіть на сайт музею – і залиште свою історію). А все зібрання історій "Голосу мирних" стане (я впевнена) свідченням проти рашистів у міжнародних судах.
Російські зірки зараз теж мають обов'язок, якщо хочете – відповідальність: використовувати свою популярність, щоб зупинити війну. Щоб змусити російських солдатів скласти зброю. Щоби солдатські мами виходили на мітинги. Щоб навіть у найвіддаленішому селі чули давно знайомий голос улюбленого артиста:
"Війна – це злочин. Росія не має права вбивати людей".
Наївно? Ні.
З початком війни Марлен Дітріх порвала всі відносини з гітлерівською Німеччиною, хоча рейх обіцяв їй величезні гроші за повернення. Едіт Піаф примудрилася після виступів у Німеччині вивезти та врятувати 118 військовополонених з німецьких таборів. Багато артистів залишили Німеччину та вели активну антифашистську пропаганду за кордоном.
Нинішнє покоління російських селебрітісів має все. На безлічі корпоративів, приватних вечірок та виступів на святах вони заробили на старість як мінімум своїм дітям. Причому цю старість зустрічатимуть не в Челябінську. Родичі російських зірок не перебувають у заручниках біля путіна. Їхні паспорти не знаходяться у нього в сейфі.
Що ж змушує їх мовчати? Куди сховали свого язика російські актори з українським корінням? Бояться втратити гонорари, чи не так?
Гірше того: через численних мовчунів російського шоу-бізнесу дуже голосно чути тих, хто зараз хоче скористатися шансом і з третьосортних акторів стати творчою елітою путінського рейху. Доліна, Гагаріна, Чичеріна, Газманов... Звісно, межу божевілля переступив Дмитро Дюжев, що кричить безглузде марення зі сцени. Ні, я не згодна з тими, хто каже "Вони й справді так думають!". Думають, що одна країна може ввести війська в іншу і ламати, трощити, вбивати? О ні, любі, вони так не думають. Їм платять за те, щоб вони взагалі не думали.
Виявляється, можна все продати та купити, навіть совість та просте розуміння добра і зла. Щоб думати про нову квартиру у Лос-Анджелесі, а не про те, що залишилося від квартир у Маріуполі. Про Надію, яка своїми руками діставала тіло чоловіка з-під завалів. Про Маленьку Кіру, яку вбили під час обстрілів в Одесі.
Я чекаю на нашу остаточну перемогу. І мені дуже цікаво, які виправдання ці "зірки" вигадуватимуть тоді. Підкажу їм: використовувати "ми нічого не знали" та "ми просто артисти" не вийде. Бо знали. Тому що зробили свідомий вибір зводити кар'єру на українській крові.
І я цього їм ніколи не пробачу. Ні тим, хто кричав зі сцени рашистські кричалки. Ні тим, хто мовчав, намагаючись передбачити, чия візьме. Вони обрали свою роль. Залишилося дочекатися гонорару.
P.S. Я хотіла б сказати всім, хто з задоволенням співає мої пісні на великих сценах у Росії: припиніть це робити. Ці пісні більше не принесуть вам успіху та удачі. Раніше вони були вашими талісманами та запорукою любові глядачів. Але сьогодні ця зброя, спрямована проти вас. І відплата обов'язково вас наздожене.