Свободу кожен з авторів цих книжок розуміє по-своєму. Для когось це свобода пересувань – від Одеси до Бухаресту – право на вільне кохання чи незалежний від офіційної думки погляд на усталені речі, які, виявляться, спроможні змінити світ. У будь-якому разі, перебуваючи на карантині, саме час ознайомитися з деякими із цих шляхів до внутрішньої свободи.
Світлана Талан. Де живе свобода. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2020
"Родя затамував подих, коли у клас зайшла вчителька математики Віталія Максимівна, – починається цей роман про "заборонене" кохання. – Здавалося, що дихання сперло і щось перекрило горлянку, не даючи навіть дихнути". А ще на початку здається, що кохання, яке спалахнуло між героями роману, приречене, адже це вчителька та учень – що тепер люди скажуть? Утім, чужа думка не спиняє почуттів, натомість осуд ближніх штовхає на божевілля – втечу до зони відчуження, де якщо й існує вигаданий рай, але дозиметр у ньому грає не останню роль. Тож як воно, жити подалі від людей, які свого часу втекли з цього раю через радіацію? Родинне щастя і горе, пошуки виходу і правди життя.
"Ми можемо бути настільки вільними, наскільки собі це дозволимо, - каже наостанок героїня коханому, що йде до АТО. – Свобода… Вона в душі, всередині нас, коханий. Треба лише прислухатися до себе, зрозуміти, що особиста свобода залежить від стану душі людини. Вільними можна бути всюди, не лише там, де немає людей. Уся особиста свобода живе у нас самих, - сказала Віталія, і в її очах Родіон уперше за останні місяці побачив живий вогник. – Я чекатиму тебе, Родю, але обіцяй, що повернешся живим, - попросила Віталія".
Марія Козиренко. Відкривати тут. – Х.: Фабула, 2019
Ця збірка віршів харківської поетки і художниці оформлена українськими ієрогліфами, і це не просто "спадкоємність" у мистецтві. Мовляв, ієрогліфи востаннє зустрічалися в Трипільскій культурі, а нині це архаїзм. Насправді сьогодні, вигадана авторкою, яка вже "перекладала" ієрогліфами вірші сучасних поетів, ця знакова система може стати українським трендом для ідентифікації у світі. Тож у книжці поєднані дві самодостатні речі, які доповнюють одна одну – лірична поезія та лаконічна іконографіка. У будь-якому разі, пошуки жанру і загалом форми вислову ще ніхто не відміняв, що й підтверджує ця незвичайна поетична збірка. "Можна звернути, спинитись, довго ходити довкруг, / Стежити за своїми словами і випадковими рухами рук, / Нарощувати впевненість, м’язи і особливо правильні думки, / Які поховають усе. Все, окрім цих рядків".
Наталя Гуменюк. Загублений острів. Книга репортажів з окупованого Криму. — Л.: Видавництво Старого Лева, 2020
Загальна передісторія з "ввічливими людьми" та іншими "зеленими чоловічками" усім відома, натомість перед нами колективна розповідь про те, що сталося потім, після 2014-го року, коли Крим був анексований Росією, і життя для тамтешніх людей розділилося на до- і після окупації. Тож, з одного боку, маємо сьогоднішню долю тих, для кого Крим був і залишається українською територією, але хто змушений жити за "нової" влади, не маючи ані змоги, ані бажання виїхати з рідної землі. З іншого боку, відсоток прибічників "руського мира" так само чималий, і з ними також маємо розмови "за жизнь". Тож у такий "живий" спосіб мешканці Криму – підприємці та пенсіонери, кримські татари, студенти й громадські активісти, правозахисники та військові, люди з різними політичними та ідеологічними поглядами – відверто розповідають свої історії.
Андрій Любка. У пошуках варварів. Подорож до країв, де починаються й не закінчуються Балкани. – Чернівці: Меридіан Черновіц, 2019
Ця книжка – приватний щоденник подорожі від Одеси до Трієсту: до популярних місць, столиць, але також до загублених у часі й просторі провінцій та невизнаних республік. Чому серби не люблять хорватів, а словенці не вважають себе балканцями, як Дунай не лише ділить, а й сполучає Європу, де й коли македонські даїшники видурюють хабарі, в яку дівчину з Бухареста автор міг би закохатися, скільки можна випити ракії в Сараєві й узо в грецькій таверні – про це та інше розповідається інколи з гумором, а інколи й докладно. "Тим, хто бачив "Життя як чудо", тут цікаво прогулятися серед знайомих декорацій, а за бажання навіть можна проїхатися на відомому з кінокадрів туристичному поїзді. Після зйомок режисер додав ще кілька родзинок: наприклад, назвав вулиці іменами Брюса Лі й Марадони, а до буцеґарні – "Міської в’язниці гуманізму й ренесансу" – запроторив Джорджа Буша й Хав’єра Солану. Словом, тут створено все для того, щоб ви усміхалися й фоткалися".
Юлія Чернінька. Лицар Смарагдієвого ордену. Інквізитор. – К.: КМ-Букс, 2019
…Після всього, що трапилася з малим і відважним героєм у першій книжці цієї фантастичної епопеї, він став добре малювати. Всі дивувалися казковим істотам, які жили на його малюнках, навіть не здогадуючись, що він просто фіксує побачене в чарівному світі, де він побував. Невже надзвичайні пригоди більш не повторяться? Минуло сім місяців від того часу, і одного разу по нашого героя таки прийшли його давні друзі – вірний кіт Вовко-Славко і мудрий Гільдус Племіус. Як було не прийти, коли славне місто Люберн у небезпеці? Тож чарівні метаморфози тривають, героєві знову доведеться рятувати світ і своїх друзів, а вороги стали ще більш підступні та жорстокі. "Вітаємо вас, правителі чудового міста Люмберн, – вживається у знайомий образ наш герой. – Я, Смарагдієвий Лицар, прийшов до вас, щоб заручитися підтримкою на порятунок міста і його мешканців од чумної пошесті та інших негараздів". Крім того, слід додати, цей захоплюючий роман може врятувати також від осіннього спліну та нудьги, тож мерщій у мандри світом неймовірних пригод!