З одного боку, майже всі книжки з цієї добірки – про історичну пам’ять, яка рухає сюжет чи то у соціальній драмі, а чи у психологічному трилері. Але, з іншого, кримінальні історії, розказані авторами, не мають терміну давності, а вчинки, скоєні їх героями, залишаються злочинами хоч в Австрії часів Другої світової, хоч в Україні за нашого сьогодення
Василь Шкляр. Спів Божої пташки.
Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2020
Початок цього роману – ліричний і драматичний водночас – нагадує нам про те, що не все у нас з недалекого трагічного часу обдумано і розказано. Звісно, "чорнобильська" тема – надто широка і складна, будучи обговорена, здавалося, у всіх жанрах, але у цьому романі мова про те, як жилося у ті часи різним людям, не з плакатного чи агітаційного середовища, а творчим, живим, небайдужим до самого життя, а не лише до його чергових "перегинів". Адже офіціоз мовчав про все. "Стареньке запорошене радівце у Стаховій хаті шкабарчало Хазановим і Жванецьким, хрипіло Висоцьким, нагадувало про широку гласність, і якби сталося щось страшне, то, певна річ, припинило б зубоскальство та співи й сказало б, що так і так, біда, людоньки добрі, велика біда, і давайте насамперед рятувати діток, вони ж не винні, що старі пеньки довели нас до вселенської катастрофи". За сюжетом, у цей самий час, звільнившись з видавництва герой оповіді лишає дружину, вродливу Софі Лорен, як називав він її десять років тому, і їде в село писати сценарій, а вже звідти, рятуючи сина – до Одеси. Загалом пристрасті, що киплять довкола, нагадують про той трагічний час, коли "реактор" і "радіація" були у всіх на устах, а в крамницях бракувало горілки, щоб загасити тривогу. Утім, автору вдалося розповісти про це нестандартно, яскраво, цікаво, нагадавши, як недаремно значить у передмові до роману Михайло Слабошпицький, про визначення прози як мистецтва слова.
Сергій Дяченко, Марина Дяченко. Вовча сить.
Х.: Фоліо, 2020
Основна ідея роману нагадує одночасно "Колгосп тварин" Джорджа Орвелла і "The Animals" гурту "Пінк Флойд", в яких суспільство було поділене на соціальні групи тварин: овець, вовків, свиней і собак. Тож, з одного боку, мало що може бути безглуздішим за цивілізацію розумних овець, крім, звісно, чергового авторського експерименту, а з іншого, маємо цілком дієвий проєкт. В якому вівці живуть, будують ферми і міста, винаходять маячки, щоб захищатися від вовків. Щоправда, подальшому процвітанню і цивілізації можуть все ж таки загрожувати вовки, які прийдуть знову і почнуть жерти отару. Але, якщо зважити, що поруч – така спокуслива людська цивілізація, яка в обмін на твою власну вовну обіцяє чимало гараздів – захист, їжу, порятунок твоїх дітей... Однак за усе це, можливо, доведеться через кілька поколінь заплатити й розумом. Чи багато хто обере такий шлях? Чи не постануть ті, кого не вдасться переконати? І хто почне виживати по-людськи – борючись не на життя, а на смерть із сірими хижаками... Окрім "Вовчої ситі", до збірки також увійшли повісті "Бастард", "Горіла вежа" та кіноповість про слов'янську султаншу Роксолану "Оксамит і сталь".
Леся Івасюк. Зашморги.
Чернівці: Видавництво 21, 2020
За сюжетом цього роману, журналістка Ореста отримує завдання від австрійського актора: знайти інформацію про остарбайтерку Марію – першу дружину його батька. Ці пошуки охоплюють кілька часових пластів і життя кількох поколінь в Австрії та Україні. Крок за кроком Ореста розплутує клубок таємниць і віднаходить людей, про існування яких не запідозрювала ні вона, ні замовник. Журналістка зіштовхує два різні світи: традиційно австрійський, з його специфічним укладом, та український, її рідний. У цьому інтелектуально-історичному трилері всі герої мають свої історії та трагедії, але спільне одне: вони, нарешті, з цікавістю й острахом відкривають для себе одне одного. Для багатьох минуле схоже на зашморг, яке з роками затягується все міцніше, і потрапляють у нього всі без виключення – від катів до жертв. Так само серед тем роману – голодомор в Україні 1932-33 років, історія підпільної діяльності ОУН-УПА в Австрії, злочини НКВД, повоєнний Відень та інші проблеми того часу.
Оксана Луцишин. Іван і Феба.
Л.: Видавництво Старого Лева, 2020
Дія у цьому романі розгортається в останні роки радянської влади й у перші роки української Незалежності. Після навчання у Львові та участі у Революції на граніті Іван повертається в рідний Ужгород, де одружується з поеткою Марією, що називає себе Фебою. Але якщо Львів та Київ — міста з бурхливим політичним життям, то Ужгород в романі вирізняється дещо гротескною атмосферою патріархального сімейного укладу та раннього капіталізму по-українськи, а сама реальність повсякденного життя підказує ходи, які за напругою можуть посперечатися з творіннями Кінга або Кустуриці. "Феба дивилася на цього чоловіка з жахом, а він винувато усміхався до неї лагідним щербатим оскалом. Не був ще старим, ні, щонайбільше міг мати десь сорок років. Отже, зуби йому повибивали. "Мужик, – шепеляво повторив прибулий, звертаючись до Івана, – будь другом, постав мне стопарик". Іван, якому трохи відлягло від серця. Ів пориві вдячності – не так до цього зека, як до самого життя, що вже вкотре милувало його, – зробив знак хлопцеві. в буді. той підійшов до них Іван замовив для незнайомця децу, сам же відразу заплатив за неї. Нехай буде. Нехай. усім буде добре. А проте, випивши омріяну децу навстоячки, чоловік, не церемонячись, хоч його ніхто не запрошував, підсунув собі стілець і підсів за їхній столик".
Ганна Левада. Інститут часу. У вирі зниклих світів.
К.: Зелений Пес, 2020
У цій книжці – три історії циклу "Інститут Часу", три неймовірні подорожі у часі та просторі, де стираються грані між минулим і майбутнім, де не існує просторових перешкод і меж фантазії. Але пройти цей шлях можуть тільки справжні, ті хто вміє відрізняти добро від зла. Дипломна робота для студентів може стати неабияким випробуванням, особливо якщо для її виконання потрібно вирушити в минуле. Даша і Микита відчайдушно беруться до проєкту, навіть не підозрюючи, скільки несподіванок він їм принесе і яка купа пригод чекає попереду. Минуле приховує багато загадок, але героям книги "Дипломна робота" під силу їх розгадати. Таємничі зникнення та інші перипетії другої книги – "Місце, якого не існує" – триматимуть у напрузі до самого кінця. Мрії збуваються зовсім не так, як хотілося б героям, і хто знає, що станеться, коли вони відправляться в подорож африканською саванною? І коли пам’ять про них буде стерто? Лише після таких двох мандрівок Даша і Микита будуть готові до головного випробування – участі в тисячолітній війні. Зустрічі з гігантами і міфічними богами очікують у третій книзі циклу – "Війна богів". Ця книга захоплює й не відпускає з першої до останньої сторінки. Для кожної з мандрівок героям знадобиться справжнє кохання і незламна дружба – лише вони допоможуть пройти всі випробування.