Є такий історичний анекдот: якось Наполеон запитав одного зі своїх маршалів, чому той програв битву? "По-перше, сер, у нас було мало патронів..." – "Досить, не продовжуйте". Імператор розумів, що без патронів битву в XIX столітті виграти неможливо, тому інші причини неважливі при наявності першої.
Так і відповідей на питання, чому потрібно знати власників банків, може бути декілька, але серед них є найважливіша – без цього не може бути великої довіри до банку. Адже від власника багато в чому залежить надійність банку (є спеціальний ризик власників), а репутація банку дуже корелює з репутацією його власників. Знаючи власників банку, можна зрозуміти, який реальний бізнес стоїть за конкретною кредитною установою і які його хоча б найближчі перспективи.
Питання прозорої власності банків об'єктивно важливе – про це говорить те, що ним серйозно почали займатися ще за колишньої влади в країні. З ініціативи НБУ приймалися нормативні акти, спрямовані на те, щоб визначити коло реальних власників банку, а не просто акціонерів, які номінально значаться. Інтерес Нацбанку цього простий – знаючи власників банку, він міг би застосовувати до них свої заходи нагляду, сприяючи тим самим зміцненню стабільності банківської системи та захисту прав вкладників та клієнтів банків.
У лютому 2011 р був прийнятий Закон "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків", яким встановлено критерії істотної участі в банках, при дотриманні яких Нацбанк погоджує набуття або збільшення істотної участі. Цей закон також вперше зобов'язав діючі банки протягом шести місяців забезпечити прозорість своєї структури власності. У вересні того ж року НБУ прийняв постанову, в якій конкретизував вимоги до осіб, що бажають отримати істотний вплив в банку, і затвердив Положення про порядок подання відомостей про структуру власності.
Потрібно зазначити, що відповідно до базового для галузі закону "Про банки і банківську діяльність", клієнт має право на отримання інформації про власників 5-відсоткової і більше частки в статутному капіталі банку. Але ця норма на практиці практично не виконувалася.
Розпочата в 2011 р. робота не був доведена до кінця. Активізувалася вона в 2014 р. в чомусь під тиском МВФ, який справедливо вважає, що його фінансова допомога значною мірою може бути нецільовим чином (назвемо це так) використана банками через кредитування пов'язаних осіб. Тому обмеження операцій банків зі такими особами НБУ і розглядає як одне зі своїх стратегічних завдань.
У січні 2014 регулятор розіслав банкам телеграму, в якій банкам пропонувалося відзвітувати про всіх власників, хоча раніше банки мали звітувати тільки про власників істотної участі, тобто яким належить понад 10% акцій. І ця вимога легко обходилася – банки просто дробили пакети акцій. 25 листопада минулого року набув чинності закон, який зобов'язує всіх юросіб, включаючи банки, до 25 травня 2015 подати до Єдиного держреєстру юридичних і фізичних осіб інформацію про своїх кінцевих бенефіціарів (тобто про фізичних осіб, які безпосередньо або опосередковано мають можливість впливати на управління компанією або володіють мінімум 25% статутного капіталу або прав голосу). В кінці грудня минулого року був прийнятий Закон "Про заходи, спрямовані на сприяння капіталізації та реструктуризації банків". У ньому, зокрема, з'явилася вимога розкривати інформацію про власників, якщо банки обмінюються коррахунками.
Особливо швидко робота пішла минулого місяця, після того як НБУ постановою від 12 травня зобов'язав комерційні банки подати перелік пов'язаних з ними осіб до 29 травня. "Національний банк має право вимагати від банку надання документів, які містять інформацію, необхідну регулятору для прийняття рішення про визначення фізичних та юридичних осіб такими, що пов'язані з банком, – йдеться в документі. – Особа вважається пов'язаною з банком, якщо банк протягом 15 робочих днів з дня отримання повідомлення Національного банку про визначення пов'язаного з банком особи не доведе зворотного". Потім термін був відсунутий до 8 червня.
2 червня, за словами Леоніда Антоненка, директора департаменту реєстраційних питань та ліцензування Нацбанку, отримані документи про легалізацію нової структури власності від півтора десятків банків.
Представлені структури власності повинні давати можливість визначити всіх власників істотної участі банку, всіх ключових учасників банку (20 найбільших акціонерів-фізосіб) і всіх ключових учасників кожного юрособи в ланцюжку володіння корпоративними правами банку, а також характер взаємозв'язку між цими особами.
Важливо те, що після отримання нової структури власності Нацбанк перевірить, чи є зазначені фізособи реальними власниками, зокрема, може запросити підтвердження їх майнового стану та доходів. Для проведення цієї роботи в НБУ створено управління моніторингу.
До банків з непрозорою структурою будуть застосовуватися жорсткі санкції : відмова в рефінансуванні , неможливість отримати нову або розширити існуючу генеральну ліцензію на валютні операції , заборона на збільшення статутного капіталу . Санкції чекають і керівників банків з непрозорою структурою : вони можуть отримати "вовчий квиток " на три роки.
Від того, що стануть відомі реальні власники українських банків, виграють їх клієнти та партнери, Нацбанк. Але така відкритість не подобається багатьом з самих власників. Звичайно, не всі з них бояться гласності тільки тому, що використовують свій банк для інсайдерського кредитування, переведення в готівку і виведення грошей за кордон або тому, що ці власники є чиновниками. Так, "гроші люблять тишу", але це трохи не той випадок. Для побудови нормальної ринкової економіки потрібні банки, зрозумілі ринку і які викликають його довіру. Щоб стати такими їм потрібно відкритися в питаннях власності.
Є такий історичний анекдот: якось Наполеон запитав одного зі своїх маршалів, чому той програв битву? "По-перше, сер, у нас було мало патронів..." – "Досить, не продовжуйте". Імператор розумів, що без патронів битву в XIX столітті виграти неможливо, тому інші причини неважливі при наявності першої.
Так і відповідей на питання, чому потрібно знати власників банків, може бути декілька, але серед них є найважливіша – без цього не може бути великої довіри до банку. Адже від власника багато в чому залежить надійність банку (є спеціальний ризик власників), а репутація банку дуже корелює з репутацією його власників. Знаючи власників банку, можна зрозуміти, який реальний бізнес стоїть за конкретною кредитною установою і які його хоча б найближчі перспективи.
Питання прозорої власності банків об'єктивно важливе – про це говорить те, що ним серйозно почали займатися ще за колишньої влади в країні. З ініціативи НБУ приймалися нормативні акти, спрямовані на те, щоб визначити коло реальних власників банку, а не просто акціонерів, які номінально значаться. Інтерес Нацбанку цього простий – знаючи власників банку, він міг би застосовувати до них свої заходи нагляду, сприяючи тим самим зміцненню стабільності банківської системи та захисту прав вкладників та клієнтів банків.
У лютому 2011 р був прийнятий Закон "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків", яким встановлено критерії істотної участі в банках, при дотриманні яких Нацбанк погоджує набуття або збільшення істотної участі. Цей закон також вперше зобов'язав діючі банки протягом шести місяців забезпечити прозорість своєї структури власності. У вересні того ж року НБУ прийняв постанову, в якій конкретизував вимоги до осіб, що бажають отримати істотний вплив в банку, і затвердив Положення про порядок подання відомостей про структуру власності.
Потрібно зазначити, що відповідно до базового для галузі закону "Про банки і банківську діяльність", клієнт має право на отримання інформації про власників 5-відсоткової і більше частки в статутному капіталі банку. Але ця норма на практиці практично не виконувалася.
Розпочата в 2011 р. робота не був доведена до кінця. Активізувалася вона в 2014 р. в чомусь під тиском МВФ, який справедливо вважає, що його фінансова допомога значною мірою може бути нецільовим чином (назвемо це так) використана банками через кредитування пов'язаних осіб. Тому обмеження операцій банків зі такими особами НБУ і розглядає як одне зі своїх стратегічних завдань.
У січні 2014 регулятор розіслав банкам телеграму, в якій банкам пропонувалося відзвітувати про всіх власників, хоча раніше банки мали звітувати тільки про власників істотної участі, тобто яким належить понад 10% акцій. І ця вимога легко обходилася – банки просто дробили пакети акцій. 25 листопада минулого року набув чинності закон, який зобов'язує всіх юросіб, включаючи банки, до 25 травня 2015 подати до Єдиного держреєстру юридичних і фізичних осіб інформацію про своїх кінцевих бенефіціарів (тобто про фізичних осіб, які безпосередньо або опосередковано мають можливість впливати на управління компанією або володіють мінімум 25% статутного капіталу або прав голосу). В кінці грудня минулого року був прийнятий Закон "Про заходи, спрямовані на сприяння капіталізації та реструктуризації банків". У ньому, зокрема, з'явилася вимога розкривати інформацію про власників, якщо банки обмінюються коррахунками.
Особливо швидко робота пішла минулого місяця, після того як НБУ постановою від 12 травня зобов'язав комерційні банки подати перелік пов'язаних з ними осіб до 29 травня. "Національний банк має право вимагати від банку надання документів, які містять інформацію, необхідну регулятору для прийняття рішення про визначення фізичних та юридичних осіб такими, що пов'язані з банком, – йдеться в документі. – Особа вважається пов'язаною з банком, якщо банк протягом 15 робочих днів з дня отримання повідомлення Національного банку про визначення пов'язаного з банком особи не доведе зворотного". Потім термін був відсунутий до 8 червня.
2 червня, за словами Леоніда Антоненка, директора департаменту реєстраційних питань та ліцензування Нацбанку, отримані документи про легалізацію нової структури власності від півтора десятків банків.
Представлені структури власності повинні давати можливість визначити всіх власників істотної участі банку, всіх ключових учасників банку (20 найбільших акціонерів-фізосіб) і всіх ключових учасників кожного юрособи в ланцюжку володіння корпоративними правами банку, а також характер взаємозв'язку між цими особами.
Важливо те, що після отримання нової структури власності Нацбанк перевірить, чи є зазначені фізособи реальними власниками, зокрема, може запросити підтвердження їх майнового стану та доходів. Для проведення цієї роботи в НБУ створено управління моніторингу.