Мене часто запитують: навіщо я відстоюю ідею локалізації? Адже в Україні і так є промисловість. Що заважає їй працювати та навіщо надавати українським промисловцям штучні преференції, адже це порушує конкуренцію та ставить іноземних виробників у нерівні умови з вітчизняними? Щоб відповісти на ці запитання, звернемося до статистики.
У 1991 році ВВП України становив 188,5 млрд дол. (у постійних цінах 2010 року), у 2020 – 130 млрд дол. Отже, за 30 років незалежності українська економіка "зменшилася" більш ніж на третину. Головна причина цього явища – деіндустріалізація чи простіше кажучи – закриття промислових підприємств. Якщо 1991 року частка переробної галузі нашого ВВП становила 38%, то на кінець 2020 року – лише 10%.
Як видно, промисловий потенціал України скоротився майже вчетверо, через що країна фактично перетворилася на експортера сировини.
Говорячи про промисловість, важливо зрозуміти, що жодна країна світу не змогла стати успішною без розвиненої національної промисловості. Навіть Сінгапур, перш ніж стати фінансовою столицею світу, активно розвивав промисловість, про що у своїй книзі писав "батько сінгапурського дива" Лі Куан Ю. Тобто правило просте: немає промисловості – успіху в економіці немає. Другий важливий аспект: промисловість створює найбільше висококваліфікованих робочих місць, тому її розвиток зазвичай добре вирішує проблему з безробіттям.
Протягом 2015-2021 років Україна втратила близько 1 млн. робочих місць.
За підсумками першого півріччя поточного року безробітними у нашій країні офіційно були 10,5% працездатного населення. Тобто, кожен десятий громадянин сьогодні не може знайти роботу. Цифра сама собою чимала, але вона не враховує кількість безробітних, які офіційно не зареєстровані. Не знайшовши роботу у своїй країні, багато хто обирає шлях трудової міграції. Причому 47,8% українських трудових мігрантів мають професійно-технічну чи середню спеціальну освіту.
Виходить замкнене коло: щоб підняти економіку, потрібна розвинена промисловість, але оскільки вона занепадає, країну залишають необхідні промисловості фахівці. В результаті за будь-якої спроби відродити промисловість ми так чи інакше зіткнемося з проблемою дефіциту кадрів. Проте промисловість треба відроджувати. Через трудову міграцію Україна щорічно втрачає 27 млрд дол. США реальної та потенційної доданої вартості.
Ці гроші могли б працювати в Україні, повністю вирішивши такі гострі соціальні питання, як низькі пенсії, підвищення зарплат вчителям та медикам. Почати потрібно з малого, і механізм локалізації для відродження промисловості підходить найбільше. Це дозволить наростити обсяг промислового виробництва, створити нові робочі місця та залучити передові технології у промисловий сектор.
Що стосується шкоди інтересам імпортерів, то тут все чесно: у розвинених країнах світу діють набагато жорсткіші норми про локалізацію, ніж ті, що прописані у з/п №3739, зареєстрованому в парламенті.