Інвестиції є найважливішою умовою зростання економіки. Кожна національна економіка має свої локомотиви, які рухають країну вперед. В Україні одним із таких локомотивів є гірничо-металургійний комплекс. Думаю, не всі остаточно розуміють, які види діяльності входять до складу цього сектору. Кажучи про ГМК, ми маємо на увазі: виробництво чавуну, виробництво готових металевих виробів (крім машин та обладнання), сталі та феросплавів, видобуток кам'яного та бурого вугілля та видобуток металевих руд.
Мені неодноразово доводилося чути, що всі перелічені види діяльності застаріли і майбутнє за зеленими технологіями та зеленою економікою. Не поспішайте з висновками. Так, на кліматичному саміті у Глазго країни домовилися про те, що розвинені країни повністю відмовляться від вугілля у 2030-х, а решта – у 2040-х. Але подивіться, в якій енергетичній кризі сьогодні опинилася Європа та Азія. Саме вугілля допомагає країнам цих регіонів не замерзнути та гарантовано отримувати електроенергію. Сучасний світ дуже непередбачуваний, тому ставити хрест на вугіллі ще рано, як би нам не хотілося врятувати планету.
Що ж до виробництва металу та металевих руд – вони стануть одними з найважливіших галузей економіки майбутнього. А все тому, що на створення інфраструктури зеленої економіки знадобиться багато сталі, для виробництва якої, у свою чергу, потрібна залізна руда. Отже, без розвиненого ГМК Україна не зможе побудувати зелену економіку та бути конкурентоспроможною у світі майбутнього. Українська влада вважає, що не потрібно системно підтримувати ГМК. Давайте розберемося, чому така політика помилкова.
За підсумками 2020 року гірничо-металургійний комплекс забезпечив 24,9% загального обсягу всіх капітальних інвестицій національної промисловості. Це якраз ті інвестиції, які вкладаються у розвиток виробництва, тобто у розвиток української економіки. Інакше кажучи, кожен четвертий долар, інвестований у промисловість, було інвестовано підприємствами ГМК. Усього за 2010-2020 роки компанії сектору сумарно інвестували 22,2 млрд дол., тобто середньорічний обсяг капітальних інвестицій становив 2,2 млрд дол. З них лише в екологічну модернізацію виробництва у 2020 році було вкладено 138 млн дол.
Цифри вражають, тим більше, що держава, за великим рахунком, весь цей час стояла осторонь. Інтерес влади до ГМК виявлявся переважно тоді, коли потрібно було терміново наповнити бюджет, використовуючи підвищення податків, зборів, тарифів на залізничні перевезення або перевалку вантажів у морських портах. Але сьогодні перед Україною стоїть серйозний глобальний виклик – декарбонізація. Її слід провести, щоб виконати наші зобов'язання в рамках Паризької угоди щодо клімату та мати у майбутньому доступ на ринок ЄС, який планує значно підвищити екологічні вимоги до імпорту. Українському ГМК на декарбонізацію потрібно 25,5 млрд дол., і це я не рахую капітальних інвестицій у розвиток виробництва.
І тут сектору знадобиться потужна підтримка з боку держави, адже без інвестицій у ГМК не буде впевненого зростання економіки. Сподіваюся, що невдовзі уряд зрозуміє це, і в Україні з'явиться довгострокова програма підтримки розвитку національної промисловості.