27 серпня відбудеться засідання Ради реформ при президенті, де будуть презентовані дві концепції податкової реформи. Одну з них презентує Міністерство фінансів, другу – глава комітету Верховної Ради з податкової і митної політики.
Підсумкові концепції ще не опубліковані, але вже сьогодні по ряду публічних заяв можна судити про майбутнє якості реформ.
Перше, і найважливіше: Мінфін, розробляючи реформу, не має можливості зробити її ефективною і сильною по ряду причин. Основна полягає в тому, що ініціатором і реалізатором реформи виступає особа, у якої виникає конфлікт інтересів. Роль Мінфіну, якому підпорядковується Державна фіскальна служба – збирати гроші і контролювати державні витрати. І єдина функція податків, яка цікавить це відомство – фіскальна, в той час як у податків є й інші функції: регулююча, стимулююча і в контексті пропонованої реформи вони жодним чином не зачіпаються. Фактично змінюються доданки, але сума залишається незмінною.
Друга причина, по якій я вважаю, що ця реформа не буде ефективною, полягає в тому, що ініціативи Мінфіну проходять через жорстке сито МВФ. З одного боку, МВФ нав'язує деякі зміни, з іншого боку, всі зміни, які пропонуються, з точки зору МВФ, не повинні призводити до зменшення надходжень до бюджету. А ми чітко розуміємо, що будь-які зміни, будь-які спроби знизити податковий тиск з метою детінізації, в перші періоди часу призводить до зниження надходжень до бюджету. Без цього ніяк не можна. Тільки потім ми отримуємо зростання надходжень. Грузія пішла цим шляхом. Коли вони опустили ставку оподаткування фізичних осіб, МВФ був критично проти. Вони брали ретроспективу даних за попередній період часу і математично накладали нові ставки. Але в МВФ не враховують ефект, який може принести зниження податкового тиску. Відвертості заради треба сказати, що цей ефект точно порахувати неможливо. Можна тільки робити тільки попередні оцінки.
У цьому випадку ми будемо мати реформу з дуже м'якими змінами. Можливо, деякі нововведення в чомусь поліпшать ситуацію, яка є зараз, але кардинальних змін не буде.
Що по суті пропонується? Фінальну модель поки ніхто не бачив. Однак з тих уривків, які були опубліковані в інтерв'ю міністра, заступників міністра, ми бачимо, що розглядається кілька опцій: це і об'єднання ПДФО (податок на доходи фізичних осіб) та ЄСВ (єдиний соціальний внесок) в єдиний податок, що дасть певне спрощення в адмініструванні цих податків. Це і "бруттизація" заробітної плати. Зараз фізичні особи, які отримують зарплату, не знають, скільки вони реально платять податків, тому що щось утримується із зарплати, щось нараховується на зарплату. Громадяни знають, що податок на доходи фізосіб становить 15%, але реальна ставка всіх відрахувань та утримань із зарплати становить насправді більше 50%. Бруттизація дозволить громадянам бачити свої реальні податки, і відрахування, які вони платять.
Про інші пропоновані зміни можна тільки здогадуватися, але вже зараз зрозуміло, що бізнесу легше не буде. ПДВ змінюватися не буде, ставки податку на прибуток мінятися не будуть. Основна вимога кредитора України – МВФ – збереження нинішнього рівня надходжень до бюджету, відповідно, навряд чи доведеться очікувати зниження ставок податків. Але навіть якщо б вони знижувалися, без модернізації системи їх адміністрування змін не буде. У податковій працюють все ті ж люди, ті ж принципи, ставляться ті ж завдання. Звідки взятися поліпшенням?
Ще раз повторю, Мінфін не може бути ні замовником реформ, ні їх конструктором. Він повинен бути тільки реалізатором. На мій погляд, замовником може бути тільки Міністерство економічного розвитку і торгівлі. Це єдина інституція в країні, яка відповідає за довгострокове планування економіки. Вони прогнозують макроіндикатори. Зараз є Стратегія розвитку до 2020 року, запропонована президентом. У ній містяться зрозумілі цифри розміру ВВП, є розуміння того, який обсяг інвестицій внутрішніх і зовнішніх потрібно залучити, щоб досягти цього показника. Через ці показники і потрібно йти і формувати завдання на податкову реформу таким чином, що б вона не консервувала систему, а стимулювала залучення інвестицій в економіку.
Податки в Україні завжди виконували єдину функцію – фіскальну, але є й не менш важлива – стимулююча. Використовуючи податкові стимули, ми можемо залучити інвесторів як внутрішніх, так і зовнішніх. Як наслідок, економіка зростатиме, податкова база розшириться і надходження до бюджету теж зростатимуть. Але ми йдемо іншим шляхом. Питання стимулювання зростання економіки на порядку денному не стоять. Якщо проводити аналогію з аграріями, то Держава стриже траву (збирає податки з незміцнілої економіки), як тільки вона зійде, замість того, щоб дочекатися, поки дозріють колоски, з яких можна робити хліб.
Які кроки потрібно зробити, щоб реформа стала реформою, і економічні перетворення дали позитивний результат. Перше, і найголовніше – це чітка постановка завдання на реформу від Міністерства економічного розвитку. Завдання має передбачати інструментарій залучення інвесторів і розвиток економіки за рахунок стимулюючої функції податків.
Другим важливим завданням є реформування системи Державної Фіскальної Служби. З повною перебудовою бізнес-процесів і заміною практично повністю персоналу. Служба повинна перестати бути каральним органом, а повинна бути сервісною функцією для платників податків.
Третім завданням повинно бути ефективне адміністрування ПДВ. Які б зміни в податковому ми завжди впираємося в неефективне адміністрування ПДВ, можливість реалізації різних схем і неповернення ПДВ як рідкісне зло, яке не дає компаніям можливість мати обігові кошти.
Четвертим завданням може бути не просто об'єднання ЄСВ та ПДФО, а й серйозне зниження ставок податків для фізичних осіб сукупно до 20% -30% з нинішніх більш ніж 50%, яке допоможе вивести з тіні значні суми сірих зарплат, які зараз сплачуються в конвертах. Але зниження ставок не буде мати ефекту без посилення відповідальності роботодавців і платників податків за зарплату в конвертах. Я вважаю, що несплата податків – це один з найсерйозніших злочинів проти держави, тому відповідальність має зрости.
П'яте завдання – реформування податку на прибуток. Зараз у тому вигляді, в якому він є, цей податок ніхто не платить. Підприємства використовують конверти, які це "оптимізують", використовують офшори, на які переводять прибуток. Схем дуже багато, а причина цього в тому, що бізнес не встигає заробити прибуток, як держава просить: а заплати мені податків на рік вперед. Сума переплати в бюджет по Україні становить понад 20 мільярдів гривень. Це гроші, які держава забрала у підприємств, які їх ще не заробили. Це відбувається за рахунок того, що податкові потрібні надходження сьогодні, і у бізнесу беруть, по суті, податки майбутнього року. Це не є нормально. Цей податок потрібно реформувати. Є два шляхи, якими можна йти з точки зору стимулювання економіки. Прискорена амортизація, яка повинна стосуватися всіх секторів економіки. Мета в тому, щоб будь-яке обладнання, будь-які основні засоби можна було відносити на витрати протягом першого року з моменту придбання. Це буде стимулювати підприємства оновлювати основні фонди. А у нас 90% підприємств мають морально зношені фонди, нам потрібна докорінна модернізація. Прискорена амортизація частково це завдання вирішує. У відсутності дешевих кредитно-фінансових ресурсів прискорена амортизація – саме те! Відмова від податку на прибуток і використання податку на прибуток, що розподіляється. Це означає, що поки компанія не розподіляє прибуток, податком вона не обкладається. У компанії з'являється можливість реінвестувати рівно стільки, скільки потрібно власникам. І тільки коли вони захочуть забрати гроші з бізнесу для власного споживання, вони заплатять податок. Здавалося б, повинні впасти надходження до бюджету, адже відсутній податок на прибуток. Але насправді ми провели дослідження і побачили, що при такому сценарії компанії мотивовані інвестувати в модернізацію і збільшувати свій товарообіг. Збільшення товарообігу призводить до зростання надходжень до бюджету з ПДВ, модернізація призводить до зростання кількості робочих місць та підвищення заробітної плати. Відповідно, другим компенсатором виступають податки, які виростуть в цій сфері. В принципі, за нашими підрахунками, втрат у бюджеті бути не повинно. Ключове питання – хто готовий взяти на себе відповідальність і провести кардинальні реформи. Як казав Каха Бендукідзе: "Реформи або робляться швидко, або це не реформи". Ми поки вибираємо другий шлях, називаючи реформами те, що ними не є. Так що в кінці серпня ми зможемо зробити остаточні висновки про те, куди ми йдемо – до реформ чи, все-таки, не до них.