Коли я почув гасло "Збережемо країну", під яким партія влади йшла на місцеві вибори рівно рік тому, стало сумно. Гаразд, роком раніше був слоган "Жити по-новому": так і бути, гірше не буде. А тут, виходить, пообіцяли консервацію тієї системи, яка складалася при Кучмі, Ющенку, Януковичі?
У 1991-му, хоча народ і вибрав президента-комуніста, але політичний крок до модернізації, тобто наближенню до сучасних цивілізованих стандартів суспільства, був зроблений: в дев'яності роки з'явилися реальні вибори і демократія. Це підтвердили позачергові вибори президента, коли партаппаратчик Леонід Кравчук у відповідності з волевиявленням народу (тому що треба було щось робити з економікою) покірно віддав владу червоному директору Леоніду Кучмі.
Кучма породив олігархів, а сприятлива кон'юнктура світових ринків забезпечила економічне зростання на кілька років, аж до Ющенка і навіть, частково, Януковича. Рівень життя виріс, але над обіцянками "покращення" вже залишалося тільки сміятися. Що вже говорити про те, що відбувається після "покращення" – тут далеко не до сміху.
Ми хочемо жити, як в Європі, але Україна не пройшла той шлях, який дозволив Заходу сформувати його політичну еліту. На Заході те, що пропонують їх еліти – це давно відшліфовані конструктивні догми, які сприяють розвитку держави, а не його консервації і збагаченню окремих кланів, як у нас.
До цього Захід йшов багато десятиліть, планомірно відсікаючи політичний авантюризм і прийшовши до компромісу трьох ідеологій. Перша – лібералізм з його демократією, друга – соціалізм, у якого запозичені заходи соціального захисту, третя – націоналізм з його основним принципом цінності нації як вищої форми суспільної єдності, її первинності в государствообразующем процесі.
Західний виборець обмежений у виборі між партіями (крім відверто маргінальних), які визнають цей компроміс. Тому яким би не був вибір обивателів в розвинених країнах, він завжди буде правильним.
Серед українців (запитаєте будь-якого соціолога) ще з радянських часів непорушними залишаються головні цінності, що відрізняються від західних: на важливому місці знаходиться справедливість, під якою мається на увазі соціальна і матеріальнарівність. За результатами недавнього загальнонаціонального опитування громадської думки, яке провели фонд "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва та Київський міжнародний інститут соціології, майже 40 відсотків громадян головним завданням держави бачать забезпечення цієї самої справедливості.
На наступних виборах владі доведеться враховувати те, що сповідується українцями цінність справедливості – найпотужніший чинник соціальної нестабільності. До певної пори, поки несправедливість не почне зашкалювати, люди пасивно її переживають, а потім збираються на майдани.
Про те, що рейтинги влади в першу чергу можуть врятувати показово суворі покарання високостатусних корупціонерів, я писав у попередній колонці "Боротьба з корупціонерами : якого покарання хочуть українці" від 13 жовтня.
У той же час не доводиться розраховувати на те, що влада піде на зменшення доходів багатих українців, щоб вирівняти соціальні і матеріальні диспропорції в суспільстві. Тому їй варто терміново задуматися над поки неможливим завданням: як підвищувати добробут населення. Мізерні підвищення мінімальної зарплати – явно не вихід.
Поки ж екс-міністр фінансів Наталія Яресько начебто лобіює в міжнародному консорціумі донорів створення фонду в розмірі 25 мільярдів доларів на створення інфраструктури в Україні в найближчі п'ять років: для модернізації шкіл і лікарень, інвестування в будівництво доріг, мостів та інших проектів. "Зараз нам потрібно завоювати серця українського суспільства", – сказала Яресько під час зустрічі "Американсько-української ділової ради".
Ідея чудова, але навряд чи здійсненна. Нагадаю, що пані Яресько вела переговори з Міжнародним валютним фондом навіть після своєї відставки, і при цьому черговий транш був отриманий із затримкою більш ніж на рік, а отримання наступних залишається під питанням.
Для нас, виборців, політики повинні бути як памперси – їх треба часто міняти. Нам втрачати нічого, зате можемо позбутися того, що нас не влаштовує. Важче з вибором. Не погоджуся з розхожою цинічною думкою, що народ дурний, тому і вибирає не тих, кого треба.
Проблема не в ментальності мас, а в тому, що занадто слабкі і безпорадні ті, хто протистоїть "неправильному" вибору. Є відсотків п'ятнадцять-двадцять думаючих людей, яких було б достатньо, щоб хоча б почати потихеньку рухати країну вперед, але вони не ходять на вибори. Поки вони не консолідуються, до влади будуть приходити популісти. Не ті, так інші.