Конституційними змінами по частині правосуддя вибудовується нова система юридичної України. Будується нова система правосуддя, в яку входить і державне обвинувачення, і адвокатура, і виконання судових рішень, і сама організаційна система судової влади. У нинішній Конституції такого немає: в ній все розбалансувати, присутні пострадянські речі і елементи. У проекті змін до Конституції вибудовується нова система правосуддя з усіма її складовими. У 2002 році звичайним законом Ківалова-Портнова була введена чотирирівнева судова система, по якій Верховний суд позбавили класичної функції – кінцевої касації. Йому віддали якусь "повторну касацію", що практично є абсурдом. Тому ми ліквідуємо цю систему, бо вона не відповідає європейським стандартам. Європейські стандарти – це трирівнева судова система: перша інстанція, апеляція і касація. В результаті змін до Конституції у нас і буде трирівнева система, яка існувала до 2002 року. Тому Верховний суд, як установа, перетвориться в класичну касаційну інстанцію, яка розглядатиме справи після апеляції і буде покликана забезпечити уніфікацію судової практики. Щоб не було того, що накоїли за ці роки існування чотирирівневої системи, коли "завдяки" подвійній касації виникало багато суперечливих рішень, а вірніше – були створені схеми купівлі-продажу судових рішень на касаційному рівні. Тому перехід на трирівневу систему – це, я б сказав, один з інструментаріїв протидії корупції в судовій владі.
За Конституційними змінами ГПУ позбавляється двох функцій, властивих інституту звинувачення з часів СРСР. Єдиний негатив, який залишається, – це радянська назва "прокуратура". Венеціанська комісія, роблячи висновки про цей орган в Росії і Україні, пише латинськими буквами "прокуратура" курсивом (prokuratura), не перекладаючи його іншими мовами. Англійською мовою це звучить так, як написано на банері в нашій прокуратурі, – "Public prosecutor's office", що в перекладі – "служба публічного обвинувачення". Публічне звинувачення – головна функція цього органу.
У зв'язку з реформою цей юридичний інститут позбавляється двох невластивих йому функцій. Першою – загального нагляду за законністю, що було введено в часи Сталіна-Вишинського як квазисудебна функція. Насправді ж нагляд за законністю повинні забезпечувати тільки суди, скасовуючи незаконні акти або встановлюючи протизаконність дій органів влади, посадових осіб або звичайних громадян. І друга функція, якої позбавляється прокуратура, – наслідок. Слідство і обвинувачення не можуть працювати в одній установі – це конфлікт інтересів. У кримінальному провадженні слідство має бути незалежним від обвинувачення, а обвинувачення має бути незалежним від слідства, як і незалежним повинен бути захист, а також сам суд. Змінами до Конституції це і досягається: слідство виводиться з функцій прокуратури. Це покращує і оптимізує юридичну систему, робить більше можливостей для об'єктивності в юридичному процесі, який завершується судовим розглядом.
Відразу хочу розвінчати міф, який поширює "Самопоміч", а конкретно – Березюк та Сироїд, кажучи про те, що Конституційні зміни нібито розширюють повноваження президента і підсилюють його вплив на судову систему. Це справжнісінька брехня. Навпаки, внаслідок реформи президент позбавляється повноважень, які він має сьогодні. Яких повноважень? За нині чинною Конституцією президент утворює суди. Пам'ятайте, як Ющенко указами створював, реорганізовував, ліквідував... В державі, яка керується верховенством права, президент цього не може робити. Тому в майбутньому суди будуть створюватися лише законом, тобто це буде робити Верховна Рада. Це європейський імператив – "законний суд". Є навіть така формула, що "рішення винесено законним судом". Які будуть суди, скільки їх буде – все це буде визначено законом, президент же позбавляється цих функцій. По-друге, на сьогоднішній день перше призначення на посаду судді строком на 5 років здійснює президент. Це право у нього теж забирають. Питання добору, навчання, підготовки, кваліфікації, призначення, звільнення, дисциплінарної відповідальності – все переходить до судової влади. "Шапкою" і, як кажуть, "парасолькою" в системі судової влади буде виступати Вища рада правосуддя, яка і сконцентрує у себе всі ці функції. До речі, вже не буде так званого випробувального терміну (коли суддю вперше призначали на 5 років – Ред.). Буде призначення суддів безстроково. Але Вища рада правосуддя не є органом, який має якусь легітимацію від народу. Цього, до речі, не розуміють деякі наші депутати і юристи. У нас, як записано в статті 5 Конституції, єдиним джерелом влади є народ. Народ же її здійснює через органи законодавчої, виконавчої та судової влади. Яким чином закріплений у статті 1 Конституції принцип демократії реалізувати в судовій гілці влади? А народ не вибирає суддів. А як же встановити зв'язок між народом як носієм суверенітету і його судовою гілкою влади? Формалізація факту вступу судді на посаду, який здійснює владу від імені України, має здійснюватися тим органом, який має найвищу легітимацію від народу. У всіх країнах Європи або країнах Західної традиції демократії суддів на посади призначає глава держави (монарх або президент), або уряд, або міністр юстиції. У нашому випадку це повинен бути не парламент і не політики, які в уряді. У нашій ситуації найвищу легітимність має президент, як глава держави, – він безпосередньо обраний народом. Уряд у нас створено парламентом – представницьким органом народу. Тому, щоб забезпечити вищу легітимність для цієї третьої гілки влади від народу, формально буде видаватися указ президента про призначення суддів. Але, знову-таки, з положень, запропонованих змінами до Конституції, чітко випливає: рішення про призначення судді і посаду приймає Вища рада правосуддя, і надалі ця держава лише формально легітимізує через указ президента. Тому, розширення повноважень президента міф і брехня, – президент позбавляється всіх повноважень, крім цього формального аспекту видачі указу.