Франція була позаду. Романтика Парижа і загадковість Бордо залишили величезний слід у нашій історії. Але ми повинні були рухатися далі. У наших планах залишалися ще Іспанія та Португалія, а найголовніше – Мис Рока, найзахідніша точка Європи. "Дістатися до краю Старого Світу" – так звучало одне з основних завдань нашої подорожі.
З Бордо ми вибралися спершу на трамваї, а потім пройшлися до автобусної зупинки біля виїзду на автостраду. Там шанси зупинити машину зводилися до нуля, тому ми вирішили спробувати удачу прямо на автостраді. Це заборонено, якщо стояти прямо на ній. Ми ж стали за невеликим бетонним парканом, який тягнувся вздовж дороги. У бік Іспанії був невеликтй "затор" і, це, безсумнівно, зіграло свою роль. Біля нас зупинилася молода француженка на невеликому фургончику. І це був не простий фургон, а саморобний будинок на колесах! Дівчина слабо говорила англійською, але ми знайшли спільну мову. Вона розповіла, що їде до океану і може підкинути нас трохи ближче до Іспанії.
Ми вирушили в об'їзд. За вікном пролітали невеликі селища, широкі-преширокі поля, а ми все ближче просувалися до своєї мети. Дівчина розповіла, що любить виїхати влітку на своєму фургоні до океану і прожити так тиждень. Живуть же люди! Романтика все ще існує у Франції.
Хіпі-француженка поділилися з нами водою (адже воду ми майже не купуємо, а набираємо в кранах) і залишила нас на черговому виїзді на автостраду. Там нас знову підібрали люди з Нідерландів! У цій країні стільки добрих людей, що прямо в голові не вкладається.
Це була велика сім'я: мама з татом, дві доньки і син. Вони всі відмінно говорять англійською, втім, як і багато людей в цій країні. На міні-автобусі вони їхали на відпочинок біля океану у Франції. Історія, як завжди, повторюється: нам було з ними не по дорозі, але вони підкинули нас на заправку практично біля кордону з Іспанією. Дивовижна нація.
Заправка була гігантських розмірів і, відповідно, було дуже багато машин. Спочатку ми намагалися "стопити", але пізніше прийшла ідея пошукати далекобійника, який зміг би нас підкинути до Португалії. Ми почали пошуки на паркінгу. Багато хто боїться брати з собою супутників, адже у вантажівці може їхати максимум дві людини, і ніяк не три. Благо, нам пощастило.
Ми натрапили на польського далекобійника Дарека. Чоловік досить просто ставився до всього що відбувається. Виявилося, що Дарек їде прямо в Порту. Природно, ми запитали, чи можемо ми поїхати разом з ним. Без особливих роздумів наш приятель погодився. Вирушати ми повинні були зранку, тому нам довелося переночувати в наметі на заправці. На станції був дуже хороший, як для заправки, душ. Тому умови були цілком нормальні. Виспавшись, рано вранці ми рушили в дорогу.
Наш маршрут дуже змінився: замість дороги до Ла-Корунья, ми вирушили на Сан Себастіан – Саламанка, а там вже потрапили безпосередньо до Португалії. З Дареком ми провели два дні, ночуючи в наметі. Душ, як я вже згадував, був, а їжу ми купували в супермаркетах. Всю Іспанію ми поїхали, витративши всього 3,40 євро на людину – на їжу. Крім того, Дарек поділився з нами тим, що в нього було. Одним словом, голодувати не доводилося.
Наш супутник висадив нас на заправці за 10-20 км від Порту. Ми подякували йому за допомогу, а він запропонував, при можливості, відвідати його в Глівіце (Польща). Тепер у нас є ще один польський друг.
Заправка була практично безлюдна, хоч і під містом. Я взявся малювати табличку "Порту". Не минуло і п'ять хвилин, як несподівано перед нами просто так зупинилася машина. "Вам в Порту?", – запитав чоловік. І ось ми знову в дорозі. Людина, не знаючи нас, зупиниласься і поцікавилась, може, нам потрібна допомога. Це був черговий бізнесмен на шикарному автомобілі, який поспішав у справах. Найцікавіше, що нас найчастіше підвозять заможні люди. Хто бідніший – беруть з обережністю.
Разом: приблизно 65 євро, 19 днів, кілька десятків попутників, і ось ми в Португалії! Ця країна зачаровує. У наступній колонці ми розповімо про наше життя в Португалії, людей, національну їжу і про те, як ми дісталися до самого краю Старого Світу.