Друзі, це останній номер газети "Сегодня". 22 роки – як клацання фотоапарата. Але не сумуватимемо або надуватимемо щоки від пафосу, просто поговоримо. Цю чудову газету робили щасливчики! Ми – журналісти, фотокори, дизайнери, коректори – багато років заробляли своєю улюбленою справою. З радістю бігли до редакції. І кожен день бачили результат своєї праці – розкуплені тиражі і місце №1 серед всієї преси країни. Як то кажуть, привід відзначити був завжди!
Наш оптимізм не лікується жодними гидкими новинами. Про це ви можете судити за останнім номером газети. Ми примудрилися радісно провести навіть власні похорони.
Думаю, цей редакційний енергетичний коктейль з драйву з позитивом і заряджав газету. Саме тому ви, рідні читачі, нас наполегливо купували всі ці роки, незважаючи на те, що вам наполегливо твердили, ніби пресу ніхто вже не читає. Ви знизували плечима і десятками тисяч йшли до кіосків за "Сегодня".
Репутація нашого видання допомагала відкривати будь-які двері, потрапляти до найсекретніших місць і брати унікальні інтерв'ю.
Коли інтернет розправив плечі, газета змінила приціл. Ми перестали гнатися за новинами і стали полювати за темами, ідеями і персонами. Ми перетворилися на щоденний журнал, який залишався актуальним довгий час, а не всього день.
Ми не боялися змін, а інтегрували їх. Першими з усіх газет стали використовувати доповнену реальність, показуючи на своїх шпальтах відеоролики або дивуючи вас польотами Сатурна по кухні. Вивчили слова "конвергенція" і "мультимедійність", освоюючи суміжні професії SMMника і відеоблогера.
Ми любимо символічність. Тому в цьому останньому друкованому номері ми публікуємо інтерв'ю з новим міністром України, поста якого ще не було в історії країни, – з міністром цифрової трансформації.
А ще – оскільки на найпершій обкладинці газети "Сегодня" 1997 року був президент Леонід Кучма, то він дав нам ексклюзивне інтерв'ю для фінального випуску. Гарно!
Красу ми любили завжди, але через постійний поспіх не могли так само геніально, як Довлатов, писати кожне слово в реченні з різних букв. Зате примудрялися вписувати зайві – про це наша сповідь, присвячена найкумеднішим помилкам.
Гумор і цілодобовий позитив, завдяки яким і могли з'являтися всі наші авантюрні ідеї з репортажами, перевірками на собі і експериментами, – це головне, що відрізняло наше велике редакційне сімейство від багатьох творчих колективів. Ми завжди говорили: "А давайте..." – не боячись почути у відповідь: "Ти що, ідіот?". "А чи не провезти нам контрабанду через кордон?", "А чи не розшукати виходи на Спілберга, Шварценеггера і родичів Жюля Верна?", "А чи не пожити в монастирі?".
Авантюризм був в крові нашої редакції завжди. Засновник "Сегодня" Олег Нипадимка, велика брила, яка навіває трепет, стрибав у потяг без всяких квитків заради інтерв'ю з Монсеррат Кабальє. І ми відповідали.
За 19 років в газеті я пройшла шлях від репортера до головного редактора. І я, і мої попередники-головреди намагалися просувати хлопців всередині редакції. Причому іноді це були зовсім неочевидні рішення, які потім виявлялися правильними. Так вийшло, що вихідці з відділу "Спорт" знайшли себе в політичних публікаціях, відділі криміналу і управлінні новинним блоком. І якось при черговому такому призначенні редактор нашого спортивного додатку скромно поцікавився: "Скажи, чи не можна наймати людей не з мого відділу?".
Історія і становище газети в країні – заслуга не тільки декількох поколінь редакції, а й усіх наших улюблених колег: гендиректорів, відділу тиражу, реклами, водіїв, бухгалтерії, айтішників, друкарні і легендарного майстра на всі руки Йосиповича. Але головні – це ви, наші читачі! Дякую за тисячі дзвінків, підтримку і вірність! Нам було для кого працювати без вихідних і сну. Низький уклін від газети за 22 роки спільного щастя! Вони з нами назавжди! Ми вас любимо!
Нагадаємо, перед своїм закриттям газета "Сегодня" почала оцифровувати свої архіви. Разом ми згадували, як жилося Україні на самій зорі її незалежності в проекті: Україна 90-х очима "Сьогодні"