У питанні приватизації великих промислових об'єктів потрібно відштовхуватися не тільки від часу, але і від необхідності.
Зараз для України не найкращий час для продажу не тільки держактивів, але і всіх інших. Війна, економічна і політична нестабільність дуже знижують вартість будь-яких активів. Незалежно від фінансових показників компанії оцінка її вартості сьогодні і в інших умовах можуть відрізнятися навіть в рази.
Коло покупців сильно обмежений. Наприклад, ми зараз щільно працюємо з іноземними інвесторами, які придивляються до України, до українських активів. Вони всі зайняли вичікувальну позицію. Всі чекають вирішення ситуації на Сході – перемир'я, якоїсь стабільності. Ніхто не хоче сьогодні на себе брати ризики. Тому коло тих, хто готовий купувати активи, буде вузький, відповідно, не буде конкуренції, і ціна виявиться вкрай низька.
Якщо відштовхуватися від позиції, що потрібно наповнювати бюджет, то було б непогано побачити якісні оцінки, скільки ми можемо залучити від продажу активів, і порівняти їх з потенційним ефектом від економії держави на закупівлях і на тих проектах, які держава реалізує. Наприклад, той же, безумовно важливий, проект "Стіна", на який спочатку планувалося виділити 8,4 мільярда гривень (пізніше вартість була знижена до 4 млрд). Я не бачив економічного обґрунтування цього проекту. Чому саме така сума, на що вона буде витрачатися? Я впевнений, що кошти, залучені від приватизації, сьогодні складатимуть незначну частину про тих державних витрат, які можна зменшити.
Зараз не найкращий час для продажу як державних, так і приватних активів. Зате гарний час для покупок: можна купити дешево.
Також важливо розуміти, що є так само державні активи, які перебувають у критичному стані, вони майже банкрути. Ми зараз бачимо дефолти за позиками держкомпаній і якщо ще якийсь час ми не зможемо знайти фінансування на їх підтримку, їх може і не бути. Так що, якщо є інвестор, то треба входити в переговорний процес. Я вважаю, кожен випадок треба розглядати індивідуально.