Фото: ДСНС
"Що найважче в будь-якій роботі?". "Що найважливіше в будь-якій роботі?". Навряд чи ці питання сьогодні полонять свідомість більшості наших співвітчизників. Бо сьогодні робота (виробництво) в Україні жорстко розподілилось на два сектори: ІТ (цифровий), та "мануфактурний" – дослівно – те, що робиться руками, безпосередньо людською фізичною працею. Звісно, одне без іншого вже давно не існує. Проте мова не стільки про сектори, скільки про критичність дій у будь-якій роботі.
Хочу сьогодні поговорити про речі, на які мало хто звертає увагу. І привід для розмови – те ж таки стихійне лихо на заході України та робота авіації МВС в надважких умовах під час ліквідації наслідків.
Ні, це не просто балачки про те, як їм важко. І ні, це не піар-теревені про "наші найкращі". Хоча, як на мене, то авіапідрозділи МВС "втруть носа" будь-яким колегам з Європи.
Отже. Скільки та яких одиниць авіації працювало від початку стихійного лиха та допомагало мешканцям постраждалих населених пунктів – вже говорилося. Озвучувалися необхідні вичерпні дані, оскільки прес-служби гарно знають свою роботу.
Проте є речі, про які не пишуть в жодних прес-релізах. Це так звана фахова робота, яка в "табелях" означається як "людино-години". От наприклад, що таке робота одного гелікоптера, який доправляє вантажі у важкодоступні місця, постраждалі від повені? Як ви собі це уявляєте? Як "рейсовий автобус" чи "маршрутка"?
І так, і ні. Чому "ні"? Бо зрозуміло, що гелікоптер – то зовсім інакший вид транспортного сполучення. І він виконує абсолютно відмінні завдання. Хоча за часів СРСР і була спроба задіяти вертолітні підрозділи цивільної авіації як вид вантажо-пасажирських перевезень, особливо у гірській місцевості. Згадайте хоча би фільм "Міміно", там саме про одного з таких пілотів.
А чому "так"? А ось тут, друзі, хочу нагадати, з чого почалася розмова. А саме – що є найважчим у роботі. Якщо зважити на те, що робота авіапідрозділів МВС велася в перші дні цілодобово, то, звісно, фізичне навантаження тут чимале. Але, як розповіли мені пілоти у приватних бесідах, є й інший фактор. І він – не менш важкий у роботі. А саме – це бачити розпач людей, постраждалих від стихії, відчувати їхній біль, смуток, відчай. Адже люди йдуть до тебе поговорити, поділитися горем. Кожен хоче співчуття та хоча би допомоги добрим словом. А та неймовірна щира подяка за роботу – то найбільша та найщиріша плата.
Саме ось ця людяність, чуйність, відвертість та підтримка, якої шукають від пілотів люди в постраждалих регіонах – і є тим чинником, завдяки якому наші фахівці авіапідрозділів МВС є найкращими. Адже бути просто пілотом – того у надскладній ситуації стихійного лиха замало. А ось стати ледь не психологом – ось що потрібно.
Виконання розкладів, умов, робота згідно затверджених та давно відпрацьованих графіків – це, звісно, ознака фаховості.
"А хто і в яких документах пропише, як треба вчинити, коли до тебе, наприклад, підходить літня жінка, котра залишилась заблокована паводком, і питає, чи бува не бачив я її песика, коли летів над яром? Бо десь подівся бідолаха, а то був такий файний собака, та й охоронець, і друг. А вона – самотня і не може знайти. Вона сама виживе, а от песик – чим харчуватиметься?" – розповів мені ось таку історію один з пілотів, якому довелося працювати на ліквідації наслідків стихій не лише нещодавно на заході України, а й тих, що були раніше в різних регіонах.
Чи як і хто визначить, що відповісти людям, котрі просять, щоб передав "туди начальству", що вони думають про місцеву владу, – кажуть мені пілоти, котрі працювали цілодобово, доправляючи продукти, медикаменти, моніторячи ситуацію з рівнем води і таке інше.
Фахівці авіапідрозділів чітко зазначають, що у програму навчання пілотів просто необхідно внести курс спеціальної психологічної підготовки. Адже на долю кожного пілота, котрий буде працювати в авіапідрозділах МВС, випаде ситуація, коли люди потребуватимуть не лише того вантажу, захисту, порятунку фізичного у надзвичайних ситуаціях. А й допомоги чуйністю, людяністю, дружньою порадою. Принаймні – вмінням вислухати людину, котра опинилася у скрутному становищі.
І на останок декілька слів про те, що українські авіапідрозділи МВС – чи не найкращі у Європі. Мова наразі не про технологічне оснащення, хоча незабаром воно буде одним із кращих не лише у Європі, а й у світі. Мова саме про фахово-психологічну підготовку. Коли за кордоном якийсь пілот гелікоптера у надзвичайній ситуації робить щось, що не входить до його "штатного розкладу" чи "посадової інструкції", тим самим надаючи додаткову допомогу – він стає героєм у ЗМІ, а про деякі підрозділи авіації навіть цілі серіали телевізійні знімають. А тим часом українські пілоти, диспетчери, авіаінженери сприймають таку роботу як належне. І нічого типу героїчного. Бо всі ми люди, і з усіма треба по-людськи. Особливо, коли хтось постраждав.
Тому я переконаний, що коли молоде покоління пілотів прийде на стажування до досвідчених фахівців, ті разом з навичками пілотування передадуть і досвід людяності та щирості, який необхідний у спілкуванні з людьми в надзвичайних ситуаціях. А високі технології освоюватимуться та вже освоюються. І в поєднанні ці навички та вміння будуть просто безцінними для роботи авіапідрозділів МВС.