Достовірно невідомо, чи читав президент Трамп "Дао де цзин", але "глибока істина" Лао Цзи про те, що "щоб щось послабити необхідно перш зміцнити його; щоб щось знищити, необхідно насамперед дати йому розквітнути; щоб щось у когось забрати , потрібно насамперед дати йому "явно проглядається в цілком прогнозованому рішенні про "вихід" США з угоди з Іраном. Цей крок викликав величезний резонанс по всьому світу, хоча, здавалося б, мова йде про досить послідовну політику – у всіх прийнятих за останній рік стратегічних документах США Іран названий, як один з головних ворогів Вашингтона, поряд з Північною Кореєю.
Про свій намір повернутися до режиму санкцій проти Ірану Трамп відкрито повідомив французькому президентові Макрону під час їхньої нещодавньої зустрічі у Вашингтоні. Слід думати, що про це знали і в Лондоні, і в Брюсселі, і в Берліні. Лідери Європи висловили своє невдоволення рішеннями Трампа. Туреччина підкреслила, що "односторонні дії США призведуть до нестабільності і нових конфліктів", Росія, само собою, засудила Білий дім, Китай офіційно висловив "жаль" – Пекін, очевидно, що відбувається не вітає. Група країн, які підтримали це рішення, значно менша – це Ізраїль і кілька монархій Перської затоки на чолі з Саудівською Аравією, для яких Іран є постійною і значною загрозою. Само собою, вкрай негативно і емоційно новини з Вашингтона були сприйняті в Тегерані. Востанні тижні Іран робив активні дипломатичні зусилля (які підтримувалися, до речі в європейських столицях і частиною американських політиків-демократів) по збереженню угоди в її первісному вигляді. Тепер же Росія каже, що готова розглянути пропозиції Франції щодо укладення додаткової угоди, яка могла б зберегти формат діючих домовленостей, але обійти ускладнення, пов'язані з введенням з боку США анти-іранських санкцій. Президент Ірану Рухані в емоційному телезверненні заявив, що дав вказівку підготуватися до відновлення програми збагачення урану в ще більших масштабах, ніж раніше.
Те, що відбувається в якійсь мірі нагадує бурхливу реакцію значної кількості країн на рішення Трампа визнати Єрусалим столицею Ізраїлю і перенести туди посольство США. Гамір навколо цього рішення вщух, посольство переїжджає, світова війна з цього приводу не почалася, США позбавили палестинців допомоги – ось, власне, і всіе наслідки вкрай неоднозначного кроку. З Іраном, зрозуміло, ситуація набагато складніша, але і в цьому випадку варто не поспішати з оцінками (а їх ув західних ЗМІ вже висловлено чимало), а розібратися, що ж реально сталося.
По-перше, з угоди 6 + 1 вийти не можна, в ній це просто не передбачено. Суть досягнутих у 2015 році домовленостей була про те, що Тегеран припиняє розробку ядерної зброї (в тому числі збагачення урану) в обмін на зняття економічних санкцій і можливість нормального економічного взаємодії як в Сходом, так і з Заходом. Теоретично, "вихід" США означає, що протягом 90 і 180-ти денних періодів будуть відновлені різні санкції США проти Ірану, що формально не стосується дій інших учасників угоди. З іншого боку, всі розуміють, що вкрай жорсткий режим санкцій зведе можливості співпраці з Іраном, у всякому разі для європейців, практично до нуля. По-друге, ще належить усвідомити, чого ж добивається Білий дім. Якщо ізраїльська розвідка права, і Іран надав неправдиві дані про стан своєї програми в 2015 році, виникає цілком законне питання про правомочність угоди і режиму верифікації. Досі ні експерти МАГАТЕ, ні розвідувальні органи США не повідомляли про якісь порушення з боку Ірану. Ісламській республіці лише ставилося в провину збройне втручання в Сирії і Ємені, підтримка терористичних організацій типу "Хезболли", "Хамаса", "аль-Каїди", "Талібану" і, звичайно ж, безперервні публічні погрози знищити Ізраїль. Сунітські монархії Перської затоки розглядали Іран як екзистенціальну загрозу і були вкрай незадоволені його втручанням у справи регіону.
Власне, у Вашингтоні при колишній владі ніхто не стверджував, що "ядерна угода" вирішила всі проблеми у взаєминах з Іраном, проте, на думку Обами, Байдена і Керрі, основна загроза – створення ядерної зброї і балістичних ракет, здатних загрожувати Заходу, була усунена. У цьому контексті дисонансом з упевненістю демократів у тому, що бажаний результат був досягнутий, прозвучала нинішня загроза Рухані негайно відновити збагачення урану, оскільки в теорії три чверті всіх необхідних за технологією центрифуг повинні були бути виведені з ладу. Виглядає так, що в Тегерані завжди тримали порох сухим, незважаючи на активне просування спільних проектів із західними інвесторами. Таким чином, рішення Трампа є не "виходом" з угоди, а просто не-продовженням режиму скасування санкцій, яке повинно було відбутися до 12 травня. Всі знали, що це станеться, включаючи Іран, але це не зупинило шиїтських бойовиків від активного втручання в сирійський і інші конфлікти регіону. Навпаки, позиції Ірану за останні три роки на Близькому Сході зміцніли, що й стало однією з причин того, що відбувається. Питання тепер полягає в тому, чи можливо дію угоди в форматі 6-США + 1 і за умови, що протягом 6 місяців Вашингтон відновить повною мірою санкції проти фінансового сектора Ірану, покупки і продажу стратегічних матеріалів типу сталі, алюмінію, вугілля, золота , програмних продуктів, обмеження на нафтові і нафтохімічні трансакції та інші галузі.
Втім, США не відмовляються від відновлення переговорів і навіть сформулювали свої нові умови. Тепер, поряд з відмовою від ядерної програми і проектів розробки засобів її доставки, від Ірану потрібно припинити "порушення прав людини всередині країни", підтримку хуситів у Ємені, "Хезболли" в Лівані і Сирії, відмовитися від погроз ліквідувати Ізраїль. Держсекретар Помпео висловив готовність "шукати спільне (з союзниками) рішення іранської проблеми", і про це ж має намір домовитися з європейськими учасниками угоди керівництво Ірану, тільки без США. Відповіддю стала атака іранських сил "аль-Кудс" в Сирії по Голанських висотах і відповідні операції ВПС Ізраїлю.
Очевидно, що рішення Трампа матиме серйозні довготривалі наслідки для світової політики. Що стосується економіки, то наслідки вже не змусили себе чекати. Ціна на сиру нафту зросла в цілому на 1 долар за барель (що багато, з огляду на масштаби виробництва і споживання) і очікується подальше зростання, поки країни ОПЕК, які в минулому році уклали угоду про обмеження видобутку, приймуть чи не приймуть рішення про її перегляд. Справа в в тому, що обмеження на поставки іранської нафти можуть викликати серйозні наслідки для ринку, який буде змушений перебудовуватися під нову реальність. Наприклад, найбільшими покупцями іранської нафти є Китай і Індія. І якщо Китай, швидше за все, не стане звертати уваги на санкції (хоча сьогодні Пекін веде торговельні переговори з Вашингтоном і неясно чим вони закінчаться), то індійські компанії будуть змушені принаймні частково переукладати свої контракти. Серед найбільших споживачів нафти також союзники США – Японія і Південна Корея, і зростання цін на сиру нафту, як і переділ ринків, будуть для них непростими. Ставиться під сумнів майбутнє найбільшого спільного підприємства компаній Ірану, Франції та Китаю з розробки гігантського газового родовища Південний Парс, в який тільки "Тоталь" вклала мільярди доларів. Тепер же, на думку керівництво "Тоталь", компанія буде змушена "додатково вивчати" умови своєї участі. Адже Іран розраховував експортувати газ з цього родовища мало не в ЄС.
Критики Трампа стверджують, що оголосивши про односторонній "вихід" з угоди з Іраном 45-й президент ізолював США від союзників; остаточно заплутав ситуацію на Близькому Сході (ніби досі вона була недостатньо заплутаною); знову зробив реальною загрозу розробки Іраном ядерної програми, але тепер після трьох років активного економічного розвитку, що дозволив значно поліпшити внутрішню ситуацію в країні; дестабілізував ринки енергоресурсів. Представники ж нинішньої команди Білого дому вважають, що політика Ірану протягом трьох років з моменту підписання угоди свідчить про його агресивні наміри по відношенню до національних інтересів США і їх союзників, систематичні порушення прав людини як всередині країни, так і за її межами, а розвіддані Ізраїлю ще й свідчать про таємні задуми, що суперечать духу досягнутих домовленостей.
На їхню думку, в рамках чинного формату угоди ситуація була непоправна – Іран продавав нафту, отримуючи за неї кошти, які витрачалися не на розвиток економічного потенціалу та поліпшення рівня життя, а на підтримку тероризму, в той час, як країни "шістки" не мали ніяких механізмів протидії. Відновлення санкцій дозволяє знову задіяти важелі впливу на Іран, а рішучість адміністрації Трампа, продемонстрована в Сирії, як і в торговій суперечці з Китаєм і в ситуації на Корейському півострові, мало б послужити сигналом, що Вашингтон має намір домагатися поставлених цілей.
Рішення Трампа дозволяє ситуації – по Лао-цзи – розвиватися в протилежному бажаному напрямку до крайнього загострення, що в кінцевому підсумку повинно привести до позитивного для США результату – повернення Ірану за стіл переговорів зі значно ослабленими позиціями. Це, якщо уважно придивитися, класичний прийом Трампа – вибити суперника із зони комфорту і зіграти з ним за новими правилами. Північна Корея на правильному шляху, делегація Китаю знаходиться на торгових переговорах у Вашингтоні, настала черга Ірану. У разі успіху здогадайтеся, хто буде наступним? Москва.