Новинний простір України переповнений повідомленнями про різке скорочення чисельності чиновників в органах державної влади. І подається це як засіб рішучого (1) підвищення ефективності роботи влади і як мало не (2) найкращий спосіб ліквідації корупції.
Важко сказати, чого більше в цьому підході: наївності, дурості або злого умислу (насолити українцям якомога більше).
Адже автори цієї ідеї просто ігнорують той факт, що левова частка найболючіших помилок була здійснена не чиновники, а політиками, які сьогодні ініціюють розгром чиновництва – найбільш освіченої частини влади. І не просто найбільш освіченої, а виконавця (!) волі політиків. Всього лише виконавця (!) волі обраних народом діячів. Назвемо лише кілька прикладів:
1. Цінова газова війна з Росією – хто підмахував вкрай невигідні для нас умови? Чиновники? Ні, політики!
2. Хто десятки років поспіль ігнорував системне рішення найсерйозніших економічних проблем Донбасу, в якому базовий виробничий комплекс вже років 60 є круто дотаційним? Знову політики, а не чиновники винні в цьому.
3. Хто не створив економічно вигідних, привабливих для інвесторів умов розвитку Криму? Чиновники? А чому ж від політиків за два десятки років Незалежності не було жодної серйозної пропозиції, що надихнула б трудівників Криму на звільнення від дотацій Києва? І на створення високоефективної економіки?
4. Хто старанно гробить суднобудування і судноплавство України? Хто без будь-яких осмислюванням скасував на початку 2005 року конкурентоспроможне регулювання цього комплексу? Політики!
5. Хто повинен нести відповідальність за відсутність ефективної системи підтримки малого бізнесу, яка з незапам'ятних часів існує і в ЄС, і в США? Невже чиновники?
6. Чому у нашій бурхливо зростаючій сусідці Туреччині з 2-ї половини 1980-х успішно працюють кілька десятків спеціальних економічних зон, які у нас були ліквідовані ще на початку 2005 р? Хто за це повинен відповідати? Не чиновники!
Я назвав лише 6 прикладів, хоча їх, насправді, в 3 рази більше.
Звинувачення чиновників у корупційних гріхах виглядає начебто більш обгрунтованими (завдяки прокурорам, а не політикам – і тут вони в стороні). Так, чимало наших чиновників, розвиваючи схильність східного слов'янства до хабарництва, порушили навіть заповіти Ісуса Христа... Але знову ж таки: чому стали можливі факти хабарництва, що широко освітлюються в ЗМІ?
Думаю, що в більшості випадків не чиновники генерували хабарі. Не вони.
Справа в тому, що створені політиками системи підготовки та прийняття рішень з самим "смачним" питань самі по собі генерують корупцію. Підкреслюю: ці системи – дітище наших "чесних" політиків. Політиків, а не чиновників!
Почнемо з того, що вони передбачають прямі фізичні контакти бізнесменів (і широких верств громадян) з чиновниками. Такого і в ЄС, і в США просто немає. Давним-давно немає!
Сьогодні електронний документообіг дозволяє повністю виключити фізичні контакти прохачів і вирішувачів. Але він поки що в жалюгідному стані (порівняно, наприклад, з банківською системою)... Ручки у політиків не дотягуються до створення повноцінного електронного документообігу.
І не тільки. Важливою особливістю електронного документообігу є те, що всі етапи підготовки і прийняття рішень фіксуються на серверах. А їх пам'ять вічна. І спецслужби можуть у будь-який момент швиденько і об'єктивно з'ясувати, хто вносив пропозиції, генерувати корупцію. І настукати по головах хабарникам.
Коротше кажучи, політики, руки геть від чиновників! Навчіться спочатку мистецтву готувати і приймати захищені від корупції рішення.